Рік тому чоловік повернувся з Америки. Я його не впізнаю – зі мною він майже не говорить, весь час або мовчить, або йде на весь день з дому. А місяць тому Олександр ошелешив мене, що йде від мене, бо в нього є інша жінка

Мені ще трошки до пенсії, влітку було 55 років. Хоча здоров’я в мене вже не те, й сил меншає з кожним днем, я все ще працюю. Проблема зараз в житті одна — від мене пішов чоловік після того, як ми відсвяткували з ним срібне весілля. 

Сім’я в нас хороша була, і я його дуже кохала. Сашко часто їздив за кордон, щоб заробити якусь копійку. Був і в Польщі, і в Німеччині, а 10 років тому йому вперше відкрили візу в Америку. Тоді ми з ним стали бачитися значно рідше. Він приїжджав додому один раз на два роки. Спершу я дуже злилася, хотіла поїхати до нього, однак залишалася донька-підліток, а чоловік запевняв, що планує повернутися. Ми збудували гарний будинок, купили авто.

Донька після закінчення школи поїхала навчатися в Австрію, Сашко оплатив там їй навчання, згодом вона знайшла там роботу, одружилася й залишилася на постійне проживання. Я з нетерпінням чекала на повернення чоловіка, і от рік тому ми знову стали жити разом. Він планував ще повернутися туди, однак через останні події в світі змушений був залишитися. 

За останні роки він дуже змінився, це стосується його ставлення до мене. Постійно уникає зі мною розмов, складається враження, що він просто тікає від мене. Не хоче залишатися наодинці й завжди шукає причину, щоб кудись піти.

Останньою краплею було його рішення покинути мене. Він сказав, що вже довгий час мав в Америці іншу жінку — Катерину, яка теж родом України. Вона молодша за мене на цілих 12 років. Він сказав, що більше не кохає мене, але вдячний за всі ці роки, за спільну доньку, тому залишає мені будинок. Правда, автомобіль він все-таки забрав собі. Вона якраз зараз теж на Батьківщину повернулася, тому вони вирішили зійтися.Але що мені тепер самотній робити в цьому великому особняку? 

Я просто розчарована і не можу прийняти цю ситуацію, хоча і не впливаю ні на що. Зараз перед очима в мене просто моя самотня старість, яку я зовсім не так уявляла. Донька сказала, щоб я приїжджала до неї в гості, трішки розвіялася, поняньчилася з онукою, напевно, так і зроблю.

Але як жити далі? До мене він точно не повернеться, характер в Сашка такий, гордий. Знайома розповідала – що у них любов неземна, він їй квіточки носить і продукти пакетами! Але мені від цього не легше, тільки душа розривається.

Як я все це маю пережити, не знаю, взагалі нічого не хочеться. Ледве змушую себе вранці вставати й іти на роботу. Ще раз вийти заміж у 55 років я вже і не надіюся.

Що Ви мені порадите? 

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: