Різдво я святкувала на самоті. І це ось так рідні дітки “подякували” за роки турботи

Минулого року я працювала у магазині, ще й моя зміна випала на 6 січня. На щастя, директор був добрим до мене та скоротив робочий день на дві години. Все-таки, це дуже релігійне свято. Я купила солодощі для онуків, взяла багато печива смачного на вагу та пішла додому. Минула година, друга, але до мене ніхто не подзвонив…

Мого чоловіка не стало 20 років тому, а може й більше. Старший син Петро тоді до школи пішов, а донці Маші тільки-но виповнилося 5 рочків. Тоді важкі були часи, грошей ледь вистачало на пісну гречку та овочі, а про солодке я не заїкалася. Влаштувалася на дві роботи, бувало, що навіть додому не приходила ночувати. Так, інколи у голову лізли дурні думки по типу “навіщо тобі це все”, “краще залиш цю справу”, але дивилася на фотографію діток у гаманці – і знову відчувала приплив сили рухатися далі. 

Петя та Маша вже дорослі, живуть окремо. Я проміняла нашу трикімнатну квартиру й продала дачу, щоб вони мали своє житло. Розуміла, що самотужки вони не впораються, адже це треба мінімум років 5 відкладати на іпотеку. Тому ось такі були від мене “подаруночки”. Ну і зараз вони вже твердо стоять на ногах.

Ось у Петра є невелика мережа продуктових магазинів у нашому місті, він тричі на рік з жінкою та дітками їздить закордон. Нещодавно купили собі новеньку іномарку з салону, зробили ремонт. Онуки ходять у приватну школу. Однак, Марії не так пощастило – вона після 4 курсу одразу вийшла заміж, а потім у декрет. Зараз вагітна третьою дитиною, у родині працює тільки зять Мишко. Я намагаюся їй допомогти. То запропоную посидіти з онуками, куплю їм якісь солодощі або ж сама напечу смачненьких пиріжків. 

Петя знає про її фінансові труднощі, але у нього своя думка:

– Сама винна. Ніхто її не змушував народжувати. Могла б здогадатися, що на дитину йтиме багато грошей. Чому не може вийти на роботу або щось дистанційно робити? Ось я тяжко працював, мені гроші з неба не падали. Це ти її так розбестила, що вона виросла безвідповідальною! 

Правда, інколи у його серці з’явилась краплина співчуття та він кидає їй на картку тисячу гривень. Але хіба цього вистачить? Не хочу нічого поганого говорити про сина, він мені також дає гроші. Однак, я сподівалася на більше.

Пошепки

І ось минулого року на 6 січня я працювала. Був скорочений графік, я накрила вдома стіл та чекала дітей. Але минула година, друга, а ніхто не приходив. Та навіть не зателефонував та не привітав зі святом. Я дуже образилася на сина та доньку.

– Ой, мамо, та до нас приїхали свекри з села та ми з ними сиділи за столом. Ти знаєш, у нас місця мало, а вони ще й на ночівлю напросилися, – виправдовувалася Марія. 

– Нас друзі запросили до себе на вечерю. Хотіли компанією посидіти, діти з нянькою залишилися, – заклопотано відповів син. Я почула на фоні гучну музику та п’яні крики. 

Знаєте, мені тоді так сумно на душі стало. Адже не такої подяки я очікувала від рідних діток. Хіба їм не совісно? 

Хто не правий у цій ситуації? Варто жінці помиритися з дітками? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector