Зараз така молодь пішла, що нічого не хоче робити по дому, лиш гроші заробляти. Раніше не ті були часи, бо жінки так не пнулись бути незалежними. Приклад тому – моя невістка.
4 роки тому Володя і Христина одружились. Купили квартиру, невістка пішла в декрет. Народила сина Матвія і дівчинку Дарину. Всю родину забезпечував мій Володя. Він мав дуже хорошу зарплату, працював на швейцарську фірму. Вони сім’єю часто їздили відпочивати закордон чи в Буковель, онуки мали гарний одяг, були доглянуті. Володя тішив дружину дорогими подарунками, навіть купив їй машину, щоб возила дітей на прогулянки.
Та з початком війни мого Володю звільнили. Вони на всьому економили. Мусили навіть продати машину, щоб хоч якось дітей забезпечити. Бо ж ціни на продукти шалено підскочили. І я хотіла їм допомогти, але вони відмовились, бо сказали, що уже дорослі.
А восени моя невістка записалась на курси дизайну. Спершу малювала ілюстрації для дитячих книжок онлайн, потім відкрила маленьке видавництво. Я все сміялась з тих її картинок і думала, що з того нічого не вийде, та дарма. Невістка швидко розкрутилась і стала наймати працівників. Взяла кілька дівчат-переселенок з Маріуполя. Замовлень багато, тож ходить на роботу й у вихідні.
Спершу я дивувалась, чому Володя до мене телефонує з дивними питаннями: “А чим відчистити брудний килим?”, “Сіль до картоплі додається одразу чи в кінці приготування?”, “Як поливати орхідею?” А як я спитала Володі, навіщо йому тим забивати собі голову, то він таки признався:
– Тепер вся господарка на мені. Христя на роботі цілими днями. Настала її черга будувати бізнес.
Спершу я думала, що син так жартує. А коли зрозуміла, що все серйозно, подумала, що скажуть про нас сусіди і родичі. Та це ж яка слава піде на всю околицю: чоловік сидить вдома з двома дітьми, а жінка бізнес робить? Ну я розумію, подобається їй малювати картинки. Але щоб цілком всі турботи на чоловіка скинути?
Днями поїхала до них в гості. Христина була якраз вдома. Сіли ми за стіл. Але салат, котлети та картоплю готував мій Володя.
– То як вже й пальцем не поворухнеш, щоб на стіл нарізати овочі? – не втерпіла я. – Робота роботою, але в тебе є діти!
– Про дітей є кому дбати. Батько теж має брати участь у вихованні. Чи я сама маю робити книжки і ще й дітей няньчити?
Христина почала відверто хамити за столом. Я вже й пошкодувала, що почала цю тему. Вона ще й думає, що робить все правильно, бо гроші заробляє, сім’ю забезпечує.
Тоді наше застілля закінчилося сваркою. Христя встала зі столу. Навіть посуд не прибрала. Та ще й син почав дорікати, що я не туди лізу.
– Я старша і знаю краще, – таким був мій аргумент. Я навіть не попрощалась з онуками. Така була засмучена.
Ну от скажіть, хіба так можна кинути дітей напризволяще? Боюсь, що розлучення не за горами. Бо не на те я сина ростила, щоб він їсти варив і в хаті прибирав.