Родичі аж сміялися, коли дізналися причину нашого з Миколою розлучення. А мені так соромно було про це говорити

Я вийшла заміж дуже рано мені тільки 18 виповнилося. Микола навмисне чекав повноліття, аби нас розписалися. Одразу після весілля я переїхала до чоловіка жити. Всі подруги та родичі казали, що я буду під надійним крилом. Адже Миколі 25, має роботу, власне житло. Не пиячить, не палить, руку не підіймає. Ну просто скарб, а не чоловік!

Знаєте, я також тішилася, думала, що попала у гарну казочку. Однак, Коля вже через місяць показав свій сталевий характер. Йому не подобалося, що я навчаюся в університеті і проводжу там багато часу. Ревнував до одногрупників, дорікав, що я геть хатніми справами не займаюся. Я старанно вчилася, мала державне місце та стипендію. Тим паче, професія фінансиста мені дуже подобалася

Тому після літньої сесії я все-таки забрала документи. Потім завагітніла одразу двійнею, народила двох синів Давида і Данила. З малюками мені було важко. Адже я не знала, як їх заспокоїти, як заколисати, що робити, коли у них ріжуться зубки чи є коліки. 

– Господи, ну нехай вони нарешті закриються! Я спати хочу, мені завтра на роботу, – кричав Коля, через що діти ще більше плакали. 

Єдине місце, куди я виходила з квартири на вулицю – дитячий майданчик чи магазин. Не було часу на зустрічі з подругами посиденьки. Та навіть до батьків у село поїхати Коля не пускав мене!

Коли хлопчикам виповнилося 4, то чоловік вирішив, що мені час піти на роботу. 

– Я сам не збираюся вас трьох тягнути. Давай, час виходити з декрету і самій підіймати родину.

– Але куди я піду? Колю, у мене навіть диплома нема, хто мене візьме без освіти?

– Та йди куди хочеш. Он, на касу в супермаркет.

І от я молода дівчина, яка закінчила школу на золоту медаль, мала стипендію, стою на касі в магазині. Так було соромно перед колишніми однокласниками та вчителями, які мене бачили. 

Тоді ще магазин працював цілодобово і я часто залишилася на дві зміни. Приходила додому просто мертва, не могла навіть в душ піти. Але Коля заставляв готувати йому сніданок

– Давай, рухайся. Я голодний на роботу не піду.

– Сам собі канапки зроби, то не так важко.

– То не чоловіча справа – готувати! Ну, йди сюди! 

Пошепки

Тому я почала купувати у магазині готові фабрикати. Тим паче, для працівників була знижка. Брала повний пакет заморожених вареників, пельменів, котлет, млинців та несла додому. На тиждень цього з головою вистачало. 

Однак, таке “меню” ніяк не влаштовувало Колю. Він постійно скаржився, що я геть розлінилася, не хочу готувати, прибирати. І що я дуже погана господиня. Раз так сварився, що кулаком вдарив стінку, хоча я поруч стояла. 

– Я піду, заспокою нерви з друзями. А ти давай, шуруй на кухню та готуй нормальну їжу!

Я пішла на кухню, випила склянку води. І почала гірко плакати. Скрутилася в клубочок на підлозі, не знаю, скільки часу так пролежала. Але раптом відчула, як хтось гладить мене по голові. Дивлюся – а це Давид і Данило поруч стоять

– Мамо, не плач. Тато тебе образив? 

– Ні, все добре, я просто трішки захворіла. 

– Мамо, будь ласка, підемо геть від татка? Він поганий.

Хлопчикам тоді було тільки 6, але вони вже все розуміли. Я одразу зідрала всі речі у валізу, викликала таксі, взяла дітей та поїхала до батьків. А через декілька днів ми розлучилися. Я не претендувала ні на жито, ні на гроші, хотіла тільки одного – спокою. 

На щастя, батьки допомагали мені стати на ноги. Я заочно закінчила все-таки університет, отримала диплом. Згодом знайшла роботу в невеликій компанії, крок за кроком будувала кар’єру.

Але спершу всі родичі аж сміялися, коли дізналися причину розлучення – заморожені вареники та пельмені. А мені аж до сліз було образливо, чесно. 

Однак, відтоді минуло вже 7 років. Сини виросли, мені допомагають, також у школі вчаться на золоту медаль. За всі ці роки Коля жодного разу не зателефонував, не привітав дітей зі святами. Навіть аліменти не хотів платити.

Бог йому суддя. Головне, що я вже не живу з ним і можу спокійно дихати. Краще буду сама дітей підіймати ніж з таким тираном. Тому любі жінки ніколи не принижуйтеся заради таких невдячних чоловіків. Цінуйте та любіть себе! 

Ви погоджуєтеся зі словами нашої читачки?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!