Моє життя в Україні було дуже гірке. Я завагітніла рано, у 19 років. Мій хлопець одразу відхрестився від дитини та втік геть. Тому мені довелося забрати документи з університету та знайшла роботу.
Добре, що хоча б моя мама та бабуся допомагали та підтримували. Поки я працювала, вони доглядали за Боженою.
Однак, грошей нам не вистачало. Ще й бабуся почала важко хворіти та треба купувати дорогі ліки. Тому я вирішила поїхати в Португалію на заробітки. Так майже всі жінки в нашому містечку робили.
І знаєте, якщо в Україні навіть за мінімальну зарплату вимагали вищу освіту, то у Еворі ніхто навіть не питав мене про це. Ще й платили достатньо. Я влаштувалася на нормальний склад в місті, знайшла кімнатку в гуртожитку для заробітчан. На прожиття залишала собі буквально мізер, всі гроші передавала мамі.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Звісно, в чужій країні важко жити. Я вже не говорю про робочий графік чи мову. Дуже сумувала за донечкою, щоразу, як телефонувала їм у Скайп, то дуже плакала. То ж моя ріднесенька кровиночка, донечка кохана. Ті матері, які виїхали на заробітки, точно зрозуміють мої хвилювання.
Додому я приїздила тричі на рік та привозила Божені багато подарунків. Вона мала і новий телефон, ноутбук, приставку для ігор, модний одяг та багато іграшок.
Я думала ще заробити трохи грошей та повернутися в Україну, відкрити тут якийсь бізнес. Ну, там продавати одяг чи продукти з Європи возити.
Але тут, у Еворі, я познайомилася з коханим, його звати Пабло. Я не збиралася ставити хрест на особистому житті. Ну мені 35 років, я ще молода та красива жінка, хочу кохати та бути коханою.
Пабло подарував мені дорогий телефон, годинник та возив у ресторани. Навіть цієї зими купив шубу, щоб не мерзла.
І я вирішила на ці свята запросити Пабло до України, щоб ми разом відсвяткували Різдво. Мама та Боженка дуже зраділи, коли почули про наш візит.
Ну і я почала ще пару тижнів тому купувати подарунки. Мамі взяла набір посуду, пальто, а доньці сумочку, косметику та парфуми. Однак, Пабло почав мені дорікати, що я марнотратка:
– Аморе, навіщо таке дороге? Вони що, в Україні не можуть купити ці речі?
– Ні, це мої подарунки на свята.
– Ти їх тільки так розбалуєш, вони будуть і далі сидіти в тебе на шиї.
Навіть посварилися через продукти. Я ж купила ковбаси, вина, багато сортів сиру, солодощі, крупи, спеції. Ми навіть окремо купували квитки на автобус. Доньці Пабло дав тільки 100 євро та дешеву шоколадку, яку купив на вокзалі перед від’їздом.
Мені довелося мамі трішки збрехати, що ті продукти та подарунки купив Пабло. Ну нащо їм знати, що він насправді такий скупердяй?
Але не знаю, чи варто мені бути з таким чоловіком. До мене, як до жінки, він чудово ставиться, от на руках носить. А якщо діло стосується моєї мами чи доньки – то все, людина кардинально змінюється. Нещодавно взагалі запропонував, аби моя мама також поїхала на заробітки, щоб не брати у мене гроші.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!