Мені здається, що моя бабуся Ольга чорта з пекла дістане. От думала, що діти малі такі капризні та крикливі. Але ні, старше покоління їх переплюнуло.
Все почалося ще років 15 тому. Моя покійна матуся вирішила забрати бабу з села до міста. Адже вона їй спокою не давала, декілька разів на день жалілася, як їй погано живеться: “Ви мене кинули, я тут сама ради не можу дати, вам до мене взагалі діла нема!”.
Мені було 10 років і тоді спершу зраділа, що бабця переїде до нас жити. Буду з нею більше часу проводити, гулятиму, вона буде приходити і дивитися, як я танцюю на гуртках.
Однак, бабуся виявилася нестерпною сусідкою.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я розумію, що так не можна говорити про рідну людину, але це правда. Постійно сварилася як не зміною, то з мамою чи навіть з сусідами. Все їй було погано – і місто, і наша квартира, вечеря. На її думку, з мене нічого путнього не вийде, бо я погано вчилася. Хоча для неї оцінка 11 – це дуже і дуже погано.
Найбільше бабуся любила дорікати за мого тата:
– О, найшла собі колись пияка. От тепер сама дитину виховуєш і все тягнеш на своїй спині. Треба було мене слухати.
– Мамо, я розлучилася давним-давно. Нащо ти це згадуєш досі?
– Бо ти собі життя погубила!
Так, я росла без тата, але мені було нормально. У мами була робота і висока зарплата, ми жили дуже добре, в достатку.
Хату в селі мама продала тільки через 10 років після бабусиного переїзду. І так, тоді житло весь час стояло і занепадало. Тільки коли мені виповнилося 20, то мама нарешті переконала бабусю виставити хату на продаж та підписати всі папери.
На щастя, якраз у нашому під’їзді, але поверхом нижче сусіди продавали двокімнатну квартиру. І мама вирішила робити мені такий подарунок на весілля. Свекри, до речі, у мене люди добрі, допомогли зробити ремонт та купили нову техніку.
Останній рік бабуся геть чисто загнала мою маму. То їй погано і треба викликати швидку, то нудно вдома і треба вивести на вулицю. Щоразу капала на мізки і капала.
Якось ввечері бабусі знову “стало погано” і мама вийшла в аптеку за ліками. І коли поверталася додому, то її біля будинку збив п’яний водій. На жаль, лікарі не змогли її врятувати.
Найбільше на похороні плакала бабуся. Бо хто ж потім за нею буде доглядати?
– Ой, Боже, саму мене кинули! Хто мені склянку води на старості подасть? Певно, вмру в квартирі і ніхто не помітить!
Після похорону бабуся не давала мені спокою. Гупала ногами в підлогу (у нас тонка стеля та все чути), стукала у батарей. Навіть вночі могла спуститися і стукати нам у двері. То вона боїться спати сама і ночувала з нами. Однак, зранку я чула докори – ліжко не зручне, підлога скрипить, подушка жорстка.
Ми важко працюємо, аби відкласти зараз гроші на машину. Але бабуся телефонує і до мене, і до чоловіка. Директор не раз робив мені зауваження щодо цього.
Раз вона до мене подзвонила і сказала, що дуже погано, серце болить. Я так перелякалася, викликала таксі з роботи додому. Забігаю у квартиру – а вона сидить на дивані, шиє та дивиться серіал.
Чоловік вже знайшов спеціальний пансіонат, де за бабусею будуть доглядати медики. І там точно вона знайде багато друзів чи познайомиться.
З одного боку, я хочу віддати бабусю в пансіонат. Але знаю, що вона не заспокоїться, буде нарікати, яка я погана онучка.
Що мені робити?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!