Вчителькою я працюю вже дуже багато років. Але після цього випадку, мабуть, піду вже на пенсію…
Вперше поріг школи я переступила давно. Молода, зелена, тільки після університету — великих надій ніхто на мене не покладав. Зізнаюсь чесно: важко було до жаху. Але я відчувала, що це моє покликання. Моє головне завдання — перетворити маленьких дітей на достойних дорослих людей.
На першому уроці я попросила кожного з учнів вийти до дошки. Вони по черзі ставали біля мене, а однокласники говорили кожному з них компліменти. А я все це записувала… Два дні витратила, аби зробити для кожного листочок з особливими компліментами. Як же мої діти тішились цьому! Здавалось, того дня в кожного з них виросли крила…
Пройшло вже багато років з того дня. Мої маленькі хлопчики та дівчатка давно вже стали чоловіками й жінками. Мені завжди було цікаво, як склалось у них життя. І недавно доля таки звела всіх нас разом… Один із моїх учнів поклав життя за волю нашої країни. Він пішов на фронт ще в перші дні великої війни, тримався мужньо. Попереду в нього було ціле життя… Але куля снайпера знищила всі мрії та сподівання.
На прощання зійшлося багато людей. Були там і мої учні. Всі до одного. Вони довго не могли підібрати слів, аж поки один із них не згадав мій урок.
Більше цікавих історій знаходьте за посиланням: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Я люблю Максима, бо в нього завжди є ще один бутерброд. Він не жадібний, йому подобається зі мною ділитися, – сказав один із колишніх учнів точно так само, як і багато років тому…
І всі за ним повторили. Кожен підходив з прощальними словами і казав щось своє, щось по-дитячому особливе. А я дивилась на все це і мовчки плакала…
Потім до мене підійшла мама полеглого Героя. На ній просто не було лиця…
– Знаєте, мій син був дуже сильним хлопчиком, – почала говорити вона. – А я ніяк не могла зрозуміти, звідки в ньому та сила взялася… А він постійно собі під носа щось бубнів і про друзів, і про ті бутерброди… Казав, що згадує головний у своєму житті урок. Тепер я розумію, про що він казав. Дякую, що зробили мого сина людиною. Ваша праця врятувала багато життів руками мого синочка… Ви направили його на правильну дорогу.
Я слухала слова матері, яка дивилась в пустоту, і розуміла: на цьому моя місія виконана, на цьому мій вчительський шлях закінчується.
Дітям добре зі мною, мені з ними легко. Але як же важко їх відпускати… Бо всі прощалися з дорослим чоловіком, а я з хлопчиком, який завжди мав запасний бутерброд…
Підписуйтесь на автора статі та читайте більше цікавих історій: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Згодні, що іноді найцінніші уроки – уроки людяності?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!