У нас з чоловіком є тільки один син. Ми все життя поставили, щоб виростити з нього гідну людину. Ось нещодавно він уже закінчив університет. Захотів піти в аспірантуру. Ніколи нічого поганого за ним не помічала. Хороша вихована дитина. Не дарма з чоловіком старалися. Сам на себе заробляє ще з третього курсу. За спеціальністю! А зараз не кожен може таким похвалитися. Уже назбирав на власну квартиру і машину. Усе сам!
Єдине, з чим ніяк не ладилося – особисте життя. Він у мене дуже добрий. Готовий виконати будь-яке прохання чи доручення, навіть на шкоду власним інтересам.
Знаю, що була в нього одна дівчина. З нею не задалося. Тоді нова з’явилася. Уся така красива, струнка, симпатична, скромна. Не те щоб вона мені дуже подобалася, але й жалітися на неї не хочеться. Та й взагалі втручатися в їхні стосунки я не збиралася. Вони, до слова, з моїм сином вчилися разом. Шість років прозустрічалися. Дівчина на нього вже неабиякі плани мала. Весь час ревно стежила за тим, щоб він ні на кого навіть мигцем не подивився. Робила істерики, якщо він був у компанії, де були незаміжні дівчата. Батьки її теж не залишалися осторонь, задаровували мого сина подарунками, не знали куди посадити, якщо він до них заходив, та й мене не забували вітати на всі свята.
А тепер сама ситуація. Мій син замовляє романтичну вечерю в ресторані, флешмоб із 30 осіб з танцями і музикою. Купує дороге кільце та робить пропозицію. Дівчина, всипана червоними трояндами, одягає обручку на палець і каже: «Я подумаю!». У залі тиша музика перестала грати, танцюристи зупинилися. Син у шоці! Навіть я в щоці була.
Хвилин через дві, син підвівся з коліна і тихо відповів: «Не спіши». Взяв пальто і швидко пішов до машини. Дівчина з криком: «Я пожартувала», кинулася за ним, але син, не озираючись, сів у машину і поїхав.
Того ж вечора теща прибігла до нас. Винним зробили мого сина, ясна річ. Мовляв, так не можна робити. Для чого тобі треба було це все влаштовувати? Ну і так далі. Тепер всі чекають вибачень з нашого боку. Кумедно, чи не так? Син спілкуватися з дівчиною більше не хоче.
Відтоді вже рік минув. Син переживає. сам не свій уже. Дівчина туди-сюди ходить, то видзвонити його намагається, то під домом чатує. Вибачається сама. Втім, син мовчить. Не хоче з нею говорити. І мучиться, і гордий дуже.
Думаю, пора вже мені в це втрутитися? Чи не варто?
Як гадаєте?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!