Моя свекруха, Галина Василівна, років 20 мінімум працювала в Португалії. Вона поїхала, ще коли мій чоловік та його брат Ростик тільки до школи ходили. Поїхала, коли батько Василя помер від важкої недуги.
Я не можу сказати, що у мене зі свекрухою такі погані стосунки, про які я тут читала. Адже вона приїздила вкрай рідко. Вперше я з нею познайомилася за тиждень до весілля. Вона у нашу родину носа не пхала, не командувала. Але як такої любові до себе, як до невістки, я не відчувала. Коли народилася наша донечка Світланка, то пані Галина не приїхала на хрестини.
І от за стільки років свекруха нам ні копійки не дала. Не переживайте, я не претендую на золоті гори та море грошей. Просто зараз зрозумієте, до чого я це веду.
Отож, місяць тому молодший син Ростик вирішив забрати маму додому. Його жінка Ольга поїхала у Лісабон, аби привезти свекруху. Однак, вони дружно вирішили, що пані Галина житиме у нас з Василем на квартирі.
Хоча в Ростика та Ольги гарний, двоповерховий будинок у Суховолі, то не так далеко за Львовом. І колись свекруха дала Ростику гроші на власний бізнес. Ну і за логікою дій, він би мав взяти маму до себе, аби якось віддячити за допомогу. Але з вокзалу свекруху завезли зразу до нас і залишили валізу.
У пані Галини якась проблема зі спиною та серцем. Їй зараз важко навіть піднятися з ліжка та пройтися в туалет. Ми з чоловіком не так багато заробляємо, аби найняти їй доглядальницю. Поки у доньки літні канікули, то вона щось може бабусі принести, подати, допомогти. Але їй також хочеться гратися з друзями на дворі. Тим паче, свекруха дуже гостра на язик, любить нашу Світланку якось обізвати чи висміяти. Не раз доводила внучку до сліз.
Вона мені нагадує якусь вередливу дитину, а не розумну та дорослу жінку. Вигадала, що хоче їсти на сніданок креветки, бо вона так ще в Лісабоні звикла. І мою вівсянку просто викинула на підлогу. Ще й до того, їй потрібні дуже дорогі ліки. Раз на тиждень я витрачаю космічну суму в аптеці.
Ми не можемо нікуди поїхати на відпочинок чи навіть до моїх батьків у село. Адже Ростик та Ольга не хочуть за мамою доглядати. Прикриваються, що у них важливі справи. Хоча на брата працюють інші люди, а зовиця няньчить дітей. Ну які справи можуть бути?
– А чому ви маму до себе не хочете забрати?
– Ну бо в нас малі діти, бізнес. Тим паче, Вася старший і повинен за мамою доглядати.
– Так де тут логіка? Давайте хоча б чергуватися, тиждень ми, тиждень ви.
– У нас для мами місця нема.
У людей, які мають величезний будинок на два поверхи, місця для рідної мами нема, уявляєте? Я просто вражена з такого нахабства Ростика та Ольги.
Ні я, Ні Вася не знаємо, що робити з його мамою. Вона стає такою нестерпною та крикливою, що словами не передати. Я вже приходжу додому, як на каторгу, чесно. До кінця літа віддала Світланку до батьків у село. Хай вона там відпочиває, а не дивиться на бабусині цирки.
Я бачу, що чоловік вже на волосинці терпіння тримається. Ми навіть думали про приватний пансіонат, аби туди віддати свекруху. Там є всі умови для літніх людей, за нею доглядатимуть лікарі та медсестри. Може, навіть свій паскудний характер поміняє.
Але я боюся осуду інших родичів. Знаючи Ростика та його гострий язик, він таке може про нас розповісти, що будемо гірші за тих росіян.
Жінці краще віддати свекруху у пансіонат чи все-таки постаратися налагодити стосунки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!