Мої батьки розлучились багато років тому. Я тоді ще був малим, не розумів, що там і до чого. А от тепер я виріс і до мене дійшло, чого ж тато пішов із сім’ї.
Скільки себе пам’ятаю, нам завжди не вистачало грошей. У тата була хороша посада, багато хто нашій родині заздрив, як він казав. Але грошей у нас не було ніколи. Річ у тім, що мама моя дуже любила скупляти усякі дрібнички. Щось для кухні, щось для ванни, щось мені в садочок… Словом, так батькова зарплата і зникала.
Спочатку він усе це терпів, а як геть вже допекло – не витримав і подав на розлучення. Зараз я його за це не осуджую, але тоді він здавався мені найбільшим у світі зрадником.
Після того, як батько пішов, мама залізла в шалені кредити. А як же інакше? Є чоловік, нема чоловіка – у магазин ходити все одно хочеться. Мені в 15 довелось на першу роботу йти, аби з голоду не опухнути.
Коли мені стукнуло 22, я виплатив останній мамин кредит і взяв з неї слово, що більше вона таким займатись не буде.
– Чесно слово, синку, більше ніяких боргів! – клялась мені мама ледь не навколішки.
Вірити я їй не став – змусив переїхати в село, далі від великих магазинів та цивілізації. Може здаватися, що це дуже жорстоко. Та, кажу вам чесно, то ж наче болячка якась!
Довго мама на мене ображалась. Років зо два ледь не щодня дзвонила і просила забрати її назад у місто. А потім притихла.
Я ж думав, що її нарешті попустило. Бо скупляти в сільському магазині ковбасу та булочки – таке собі заняття, погодьтесь.
А от недавно ця жінка знову перевернула моє життя з ніг на голову.
– Сину, рятуй! Мені дзвонять якісь дядьки. Кажуть, як не верну гроші, то прийдуть до мене і хату нашу заберуть! – верещала мама у слухавку.
– Які дядьки, мамо? То, мабуть, номер твій хтось дав. Або переплутали щось. Ти ж не брала на себе кредитів? – запитав я в неї з надією.
– Ні! – гордо відповіла вона. – Я тепер у телемагазині все купую, там такі знижки хороші!
Стало ясно, що пахне це діло чимось, що знову мене розорить. Зібрався я та й поїхав до мами виясняти, що ж то за дядьки такі страшні.
А там нічого нового – звичайні кредитори. Мамі кредитку собі оформила і думає, що гроші на ній із неба з’являються. То й купує собі все підряд. Більше ста тисяч тепер мусить віддавати, аби в неї майно не забрали.
– Розбирайся, мамо, сама. Ти ж мені клялась, що зав’язала? От і думай тепер, де взяти стільки грошей. Мені це в печінках уже сидить! – сказав я, коли дізнався, у що вона вляпалась.
Знайомі мені кажуть, що я повинен їй пробачити, гроші виплатити і до лікаря відвести. Це, бачте, не її вина, це дійсно така хвороба. Але скажіть мені, будь ласка, чого я із 15 років повинен у цьому варитися? Бо це моя мати? То я готовий від неї відмовитись!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви чули колись про таку хворобу? Що з нею робити?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!