– Ніхто не бачив Антона? – спитав директор, який роздратовано дивився на порожнє робоче місце співробітника. – Ну і де його чорти носять!? Навіть не попередив. За таке я спокійно можу його звільнити, але де я ще такого спеціаліста знайду…
– Знайдіть мені його номер! – крикнув начальник до секретарок і пішов у свій кабінет. Вже за мить він слухав гудки у телефоні.
– Алло! Хто це? – ледь чутно сказав дитячий голосок.
– Сонечко! Ти не підкажеш мені чи тато вдома? – люб’язно спитав начальник.
– Так! Вдома! – по голосу дитині було років 4-5.
– А можеш дати телефон татові? Нам з ним потрібно поговорити.
– Зараз не можна!
– А мама є коло тебе?
– Вона теж вдома.
– Можеш дати їй телефон? – терпіння чоловіка потрохи вичерпувалось. Здавалось, що його просто розігрують.
– Не дам!
– Добре, а вдома ще є якісь дорослі?
– Так! Поліцейський є!
Такої відповіді чоловік аж ніяк не чекав.
– А можна я порозмовляю з поліцейським?
– Він зайнятий.
– Чим?
– Говорить з моєю мамою!
За мить у трубці почувся сильний гул.
– Що там відбувається?
– За вікном вертоліт!
– Що? Який вертоліт!
– З пошуковою командою!
– Що? Для чого? А що вони шукають?
– Мене! – тихенько зареготав хлопчик і вимкнув телефон.
Ох і витворяють інколи наші діти! Сподіваємось, що начальник поставився з розумінням до ситуації!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!