Ми звикли, що роль бабусі вимагає відмови від особистого життя й зосередження на вихованні онуків. Але якщо жінка не готова до цього? Хіба варто відмовлятися від особистих бажань заради вередливого немовляти?
Авторка сьогоднішньої історії не може зрозуміти, чому її діти вирішили, що вона буде няньчитися з онуками, нехтуючи власними потребами. Вона згідна допомагати їм, але ж у всьому є межа! Хіба ні?
Догляд за онуками
“Після виходу на пенсію я продовжила працювати на роботі. На посаді бухгалтера я провела багато років, тому зараз усі звіти й обрахунки дають мені надзвичайно легко. Одним словом, стомлюватися ніколи.
Хоча мені вже 63 роки, але я добре розуміюся в комп’ютері, а свій вільний час не проводжу на лавочці з сусідками. Мені не подобається обговорювати когось чи лускати насіння біля під’їзду. Та й по дешевий хліб в інший кінець міста їхати не буду, бо грошей, на щастя, вистачає.
Не так давно у мене з’явився новий статус бабусі. Мій єдиний син став татом. Я була безмежно радою. Молодим батькам у честь такого свята вирішила подарувати дорогу плазму, а малюку також привезла іграшок й інших потрібних девайсів.
Проте після цієї події моє життя не змінилося. Я далі ходила на роботу, а вечорами відвідувала вистави у театрі. Та одного дня син неочікувано завітав до мене в гості з букетом квітів та солодкими гостинцями.
Виявилося, що цей жест був абсолютно небезкорисливим. Молодим не легко справитися із малюком. Син повинен ходити на роботу, а його дружина планує достроково повернутися з декретної відпустки, мовляв, їй не можна розслаблятися, адже довга перерва поставить хрест на її кар’єрі.
Ось вони і гадають, з ким залишити свою дитину. Няня – це дороге задоволення, а усі гроші зараз йдуть на памперси, суміші, одежу тощо. Наймати когось не вигідно. Звісно, що хорошою альтернативою стане бабуся. Економніше та надійніше.
Проте я не готова відмовитися від своєї роботи і свого звичного ритму життя. Та й мрії про чоловіка мене ще не покидають. Можливо, мені вийде зустріти своє кохання, але й це потребує вільного часу та певних зусиль. Взагалі я обожнюю свого онука, але знову зануритися у світ пелюшок, істерик та плачів я не готова.
Свати також не можуть допомогти молодим, бо вони мешкають в іншому місті. Я все розумію, але погодитися на такі жертви не можу. Безсумнівно, я перетворюся на стару жінку, якщо почну сидіти вдома з дитиною. Мені довелося відмовити синові.
Однак через кілька днів син з невісткою знову прийшли до мене, але цього разу з ультиматумом: або я погоджуся сидіти з дитиною. або вони переїжджають до мене, щоб мати змогу оплатити послуги няні.
І як мені діяти в цій ситуації? Звільнятися не хочу, але тоді доведеться жити з молодими під одним дахом. Особливого вибору немає.
Я не розумію, чому раніше усі самостійно справлялися зі своїми батьківськими обов’язками, а зараз ніхто не може обійтися без допомоги бабусь та дідусів. Особливо прикро через те, що цих жертв зрештою ніхто не цінує. Наприклад, моя подруга відмовилася від всього заради онука, а коли той виріс вона стала нікому непотрібною. От і роби після цього іншим добро!
Можливо, хтось зможе порадити мені, як правильно вчинити? Не хочеться відмовляти синові, але й жертвувати власним благополуччям – безглуздо. Сподіваюся, я знайду вихід з цієї ситуації”.
Що б ви могли порадити жінці? Чи зобов’язана бабуся відмовитися від свого особистого життя, аби няньчитися з онуками?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!