З Богданою я дружу з Олею, ми народилися в одному селищі, після навчання повернулися сюди ж. Зараз ми живемо в одному будинку, який розрахований на дві сім’ї. Втім, входи маємо різні.
У мене з особистим життям не задалося. зі своїм чоловіком я розлучилася. У Богдани теж не все так чудово, але вона продовжує жити в шлюбі, виховує двох дітей
Розлучення мене дуже сколихнуло, я залишилася абсолютно сама з дев’ятирічним сином. Колишній допомагати відмовляється, аліменти не сплачує. Подруга з чоловіком завжди мені допомагали, і з сином, і порадою, і грошима. Вони ставилися до мене як до сестри. І в думках у мене не було її чоловіка. Але, знаєте, життя в селищі важке і чоловіків хороших мало. В основному всі спиваються або вже одружені.
Якось до Богдани зателефонували батьки, скаржилися на здоров’я, то ж вона терміново вирішила їх провідати. Вони далеко живуть, в іншому місті. У них зі здоров’ям погано. Зібрала вона молодшу дочку з бабусею побачитися і поїхала на 2 тижні, старша в той час відпочивала в літньому таборі. Чоловік її один залишився і активно став мені допомагати вдома і з сином. Всі дошки мені прибив, стелаж зробив, дах полагодив. Вечорами нудно йому було, і ми частенько разом то пивка поп’ємо, то просто поговоримо. Якось розговорилися про моє життя, про чоловіка мого згадали. Мені сумно стало дуже, я розплакалася. Він мене втішати почав, обійняв. І я не змогла втриматися, він був таким теплим. Якось так само все вийшло, закрутилося і ми ту ніч провели разом. Потім, до її приїзду, ще разів зо три ночували разом. Коли приїхала подруга, ми їй нічого не сказали. Тепер так і живемо, з неї, як завжди дружимо, а з ним зиркаємо один на одного, але особливо не спілкуємося.
Все б нічого, та тільки я шалено закохалася в нього. Уже пів року минуло з того моменту, а я все ніяк забути його не можу. Думаю про нього, згадую його дотики. Як школярка, їй-богу. Совість гризе мене постійно, що думаю про нього, згадую наш час разом, а вдіяти нічого не можу. Все в пам’яті спливає. І начебто подругу люблю, і сім’ю руйнувати не хочеться. А може, він до мене і не піде. Ось недавно ми з ним перетнулися. Він напідпитку був, з роботи раніше відпустили. Заходить до мене і давай мене обнімати, цілувати. Я його питаю: «підеш жити до мене?». А він мені каже: «не можу, дружину люблю і тебе теж люблю». Я його прогнала.
Зараз не розумію, що мені робити? Як краще вчинити? Може, зізнатися у всьому? Чи краще не руйнувати дружбу? Хочеться взагалі покинути це місце і поїхати в інше, щоб мене більше ніхто не знайшов. Чи, може, піддатися коханню? Бог з нею, з тією дружбою. Зате чоловіка матиму, мені міцне плече не завадило б.
Що думаєте?
Як вчинили б на моєму місці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!