Я ще з дитинства мріяла відкрити свій бізнес з продажу косметики та парфумів. Брала у мами її косметичку, гралася, уявляла, що продаю лялькам якісь помади чи духи.
Навіть пішла після 9 класу на бухгалтера, аби мати справу з цифрами та потім розбиратися в бізнесі. Старанно вчилася, готувалася до екзаменів. І ще відкладала гроші зі стипендії. Інколи перепродавала одногрупницям косметику з Ейвону та Оріфлейму, заробляла на цьому. Крок за кроком, я йшла впевнено до своєї мрії.
У 20 років вийшла заміж, чоловік знав про мої амбіції. Однак, ніяк не підтримував:
– Ну нащо ти дурницями страждаєш? Який бізнес? Ти ще прогориш потім!
Навіть коли мені не вистачало декілька тисяч на оренду приміщення, то Андрій не хотів давати мені гроші. Тому я брала кредит та ще позичала у друзів.
Однак, мій бізнес швидко пішов у гору, я мала багато покупців. Інколи ще модні салони краси замовляли у нас косметику для візажистів.
Спершу я сама там і продавала, і вела бухгалтерію, проводила ревізію та прибирала. Часто приходила додому вже о 1 ночі зі складу, не мала сили навіть піти у ванну помитися.
Але коли завагітніла, то вирішила, що час присвятити себе материнству та родині. Найняла собі декількох продавців, бухгалтера та ще помічника на складі.
І поки тривала вагітність, то я встигла купити нову, трикімнатну квартиру, відкрити ще 2 магазини у місті та 1 в іншій області. Прибуток був шалений, ми собі ні в чому не відмовляли.
А коли почалася війна, то Андрій відправив мене та доньку Злату до своєї мами в Італію. Мовляв, там безпечніше та спокійніше. Так, як я була закордоном, то частину бізнесу переписала на чоловіка, щоб він керував процесом.
Життя в Італії зі свекрухою було жахливим. Пані Мирослава часто змушувала мене працювати замість неї в сеньйорів. Я прибирала у будинку, готувала їсти, слідкувала за городом на віллі. То у свекрухи голова болить, коліна крутить, серце коле. А на зміну робочу треба ж виходити.
Там я почувалася геть кепсько, плакала, дуже хотіла додому. Однак, чоловік категорично був проти. Хоча у Львові спокійніше, ну є тривоги, але там безпечніше, ні в тому Харкові чи Донецьку.
– Сиди в Італії!
– Але всі вже давно повернулися до України. Ти не скучив за мною чи донечкою? Вона так тебе хоче побачити.
– Ну а ти не розумієш, що тут у нас війна!
Я терпіла до останнього. Думала, що чоловік так за нас переживає, щоб ми буди у безпеці.
Однак, кума Ангеліна розказала мені справжню причину:
– Я сама в це не вірила, але на роботі вже пішли плітки. Твій Андрій має коханку.
– Ти що, він на таке не здатен.
– Я сама бачила, як вони обіймаються та цілуються. Думаєш, чого твій чоловік ледь не щодня ходить в той магазин?
Тоді я вирішила приїхати. Взяла валізи, зібрала доньку, купила кивки. Видно, що Андрій мене точно не очікував побачити. І після приїзду наші стосунки дійсно зіпсувалися.
Чоловік завжди приходить пізно додому, не лягає зі мною спати. Навіть не обіймає та не цілує. А та молода кохана постійно уникає зі мною спілкування. Тільки в захожу в магазин – вона кудись йде і удає, що дуже зайнята.
Я б вже давно розлучилася. Але є декілька нюансів. По-перше, це житло, яке ми купили у шлюбі, тому Андрій може спокійно претендувати на її половину.
І ще прибуток з продажу косметики. Перед тим, як виїхати, я ж частково оформила магазин на Андрія. І після розлучення він також може забрати у мене бізнес.
Я не знаю, що мені далі робити. Не хочу ні копійки давати цьому покидьку. Але терпіти його зраду заради того, аби не втратити житло також не хочу.
А ще я не хочу, аби донька повторила мою долю. Колись тато покинув мою маму. І зараз виходить, що Златка так само зростатиме без батька…
Що Ви можете порадити нашій читачці? Як розлучитися з таким горе-чоловіком?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!