Рита буквально провернула аферу, аби вигнати маму з хати. Ще й розпустила такі плітки по селі, мовляв, вона сама їй нерухомість подарувала. Однак, ми вирішили помститися нахабній зовиці!

Знаєте, життя – то така штука цікава. Навіть рідні люди можуть в будь-який момент тобі ножа у спині вставити.

Так трапилося у родині моєї свекрухи, Ганни Василівни. Ми часто приїздили до неї у гості, родичка жила в передмісті Львова, у селі Липники. Мій чоловік, Олексій, колись після закінчення школи вступив до Львова, старанно вчився. Правда, родина тоді жила вкрай бідно, тому він ще після пар йшов на підробіток. То вагони розвантажував, листівки роздавав, мив машини і останньою маршруткою вже добирався додому ввечері. 

І всі зароблені гроші він віддавав матері на комуналку чи продукти. Пані Ганна сама працювала швачкою на цеху, а щосуботи їздила на ринок продавати молочку чи те, що на городі виросло. Але то була сезонна робота, тому дохід нестабільний. 

Мій чоловік такий трудоголік, то в нього з юності. Тому він важкою працею досяг таких висот у бізнесі, зараз ми живемо, як у Бога за пазухою. 

Але от його молодша сестра, Рита, взагалі наче не від тої родини.

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Чесно, от повна протилежність Олексія. Дуже лінива дівчина, не може мамі на роботі та біля корови допомагати. Тому ми на вихідних приїздили до свекрухи та поралися на городі. Я, хоча і міська “пані”, але не гидую корову подоїти, поприбирати помиї чи сапку в руки взяти. 

– Рито, треба сіно підгорнути. 

– Ой, у мене живіт крутить.

Але як тільки подруги кликали Риту гуляти – то все, вона така здорова вже бігає по хаті та малюється. 

У 19 років вона привела свого кавалера до хати та заявила, що буде весілля. А пані Ганна вже готова була йти у банк та брати кредит, бо донечка хотіла розкішне святкування. На щастя, Олексій відмовив маму від такого вчинку та сам дав грошей. Бо бідолашна б роками повертала той кредит, там же шалені відсотки. 

І через рік після весілля Рита народила первістка. Ми привезли племіннику деякі іграшки та одяг (ще залишилися від наших синів). Однак, Рита тільки невдоволено скривилася – бачте, не хоче, аби синочок обноски старі носив! 

Її чоловік Павло так-сяк брався за роботу, стабільного доходу не мав. Тому всю молоду родину утримувала свекруха, вона і онука няньчила, прибирала вдома, їсти готувала. А через 2 роки Рита знову народила дитину, дівчинку. Думаєте, Павло після такого взявся за розум? Ні, весь час хіба жалівся, що нема нормальної роботи.

– Так ходи до мене на фірму, якраз водія шукаємо.

– Ой, ні, мені графік ваш не підходить. І зарплата смішна.

Тоді 15 тисяч для Павла – то були “копійки”. І раз людина відмовляється від допомоги, то ми вдруге пропонувати нічого не будемо. Хіба щосуботи передавали зі Львова до села продукти, суміші, одяг, якісь забавки. 

Пошепки

Так от, нещодавно до нас вночі неочікувано приїхала гостя – свекруха. Тримала у руках пакет з одягом та капчиками. Стоїть та ледь не плаче, я аж сама за серце схопилася. 

– Господи, мамо, що трапилося?

– Той, та я до вас пожити на трішки. Бо та молодьош геть спокою не дає.

– Мамо, кажи. Я ж бачу, що вдома щось трапилося. Це через Ритку? 

– Ну і через неї також. Та хату вона ділити хоче, їм з дітьми тісно. 

Як виявилося, Рита знайшла якогось нотаріуса-афериста і зробила якусь аферу з документами. Тоді рахувалося, що вона єдина власниця землі та хати в селі. 

– Їй нудно там жити. От сказала, що я повинна переїхати до вас. А вона сама хату продасть та купить десь тут квартиру.

– Що? Ну я тій Ритці влаштую, вона все до копійки поверне.

– Ох, синку-синку. Дяка Богові, що хоч ти у мене такий розумний. Інакше б я пропала на цьому світі. 

Ми одразу звернулися до адвоката за допомогою, триває слідство. Рита всьому селу такі плітки розповіла. Ну казки вигадала, чесно. Мовляв, то ми самі маму забрали і вона добровільно віддала їй хату. 

Я помітила, що свекрусі у нас якось не дуже зручно. За столом разом не їсть, все до своєї кімнати тягне. Чайник пакетик по декілька разів запарює, готує щось таке пісне та легке на шлунок. Ледь-ледь теплу воду вмикає, все економить, навіть мило мало бере собі, аби руки помити. 

– Мамо. та що ви, як та сирітка? Он, наберіть ванну, розслабтеся.

– Та мені якось не зручно. Хочу назад до села. 

Тоді ми з чоловіком вигадали план, як трохи підняти настрій нашій мамі. Наш знайомий ще до війни виїхав закордон, залишив нам ключі від дачі за містом. Ми туди приїздили чисто аби глянути, чи ніхто нічого не вкрав. 

Тому на цю дачу переїхала свекруха. Боже, як пані Ганна розцвіла – то словами не передати. Стала такою моторною, познайомилася з сусідами, ходять в гості один до одного. Вже планує, куди яку розсаду посадить на літо, хоче собі басейн надувний поставити. 

Від Рити ні слуху, ні духу. Чесно, я її навіть бачити не хочу – так руки чухаються всі патли за пані Ганну повиривати. Я щиро сподіваюся, що ми виграємо суд та повернемо хату свекрусі. А Риту з її горе-чоловіком пустимо по світу, хай голі-босі побираються. Вони нам вже не родина!

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector