– Самі собі такі хороми вибудували, а рідній дитині облізлу квартирку купили! Не соромно, свахо?

Як і чимало жінок мого часу, народила я дуже рано. Чоловік, як тільки дізнався про вагітність, одразу кудись зник, тому виховання дитини повністю лягло на мої плечі.

Уся молодість пройшла з недоспаними ночами, дитячими криками. А потім – садочок, школа, університет… Для себе пожити за ці роки я так і не змогла.

Коли ж донечка закінчила навчання і влаштувалась на хорошу роботу, я зрозуміла — це мій шанс. Декілька моїх подруг жили в Італії, багато років тому звали мене до себе. Тому, не довго думаючи, я зробила закордонний паспорт, зібрала речі і відправилась на зустріч новому життю.

Через рік я зустріла Карло – італійця, з яким у мене закрутився роман. І от сьогодні ми вже святкуємо 10 років наших стосунків.

В Україну я навідувалась часто, бо довго без донечки не могла. Карло завжди зі мною їздив, дуже йому полюбились наші краєвиди. Від України він взагалі був у захваті, але дещо його враження таки зіпсувало.

Кілька років тому, коли Вероніка сказала, що збирається заміж, я зняла з рахунків всі свої заощадження і придбала їй квартиру у Києві. Звісно, це була не модна новобудова, бо і грошей в мене на таке не вистачало, і ремонт там буде дорожчим, аніж сама квартира… Але, я вважаю, що власні квадратні метри – це завжди добре. Навіть якщо не в престижному районі.

Донька такому подарунку дуже зраділа, а от свати чомусь квартиру не оцінили. На кожному сімейному святі заводили розмову про те, що я «зажала грошей» для власної доньки. Самі ж вони на весілля подарували килимок у ванну і сервіз!

На шосту річницю дітей ми з Карло приїхали в Україну, щоб привітати їх з таким чудовим святом.

Донечка зустріла нас добре, сіли ми зі сватами за стіл і тут почалось…

Пошепки

– Як там Італія, свахо? Бачили вашу хату нову. Гарна, світла, — сказала мені мама мого зятя.

– Та як, нормально все. Хата? Так, кілька років будувала, щоб було куди вертатись, раптом що, — відповіла їй я.

– А чого ж вам вертатись? У вас там все добре, гроші великі крутяться. То ви вже з жиру біситесь. Дітям он зажали на квартиру нормальну, а собі хороми відбудували!

– Та як вам не соромно! Скільки років минуло вже, а ви все про ту квартиру забути не можете? А чого ж ви їм кращу не купили, га?

– Бо ми ж по Італіях не роз’їжджаємо, а чесною працею гроші заробляємо, щоб ви знали. А діти наші, бідненькі, живуть у стінах подертих…

– То нехай ремонт собі зроблять, у чому проблема? Я вже втомилась скрізь за всіх платити. На мої гроші вже немає чого розраховувати, я теж для себе пожити хочу. Скільки ж можна вже з мене тягти? Вони мої діти так само як і ваші, от тільки ви чогось п’яту точку навіть на машину для сина не напрягли! Свою хату я будую за свої гроші, заглядати туди немає чого. А як так діло піде, то після моєї смерті я її спалити скажу, щоб вона у спадок нікому не дісталась!

Карло української хоч і не знає, але розумів, що ситуація ця мені неприємна. Тому взяв мене за руку, попрощався з усіма і ми пішли.

Я не розумію, чому донька за мене не заступилась… Невже вона теж думає, що все своє життя я маю чимось жертвувати заради неї?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

VikaB
Adblock
detector