Моя сестра відбила в мене чоловіка. І це не заголовок до якоїсь мелодрами, це справжнє моє життя…
Я родом зі маленького села, де людей триста від сили мешкає. І як же мені там усе остогидло! Оці кури, гуси, вічне болото… Ніякої цивілізації! Ще зі школи я знала, що вирвусь із цієї сільської в’язниці в місто. Подруги розказували, що там можна відхопити собі багатого чоловіка і ні про що в житті вже не переживати.
– Нащо тобі те місто? – одно торочила мені сестра. – У нас батьки старі, їх доглядати треба буде комусь. Сама я не справлюсь. Хіба ж у нас хлопців хороших мало? Найди собі когось та й будемо разом хазяйство вести.
– Еге, хочеш все життя курей патрати – твоя воля. А я на таке не підписувалась! – запевняла її я.
Чогось Марина думала, що треба жити там, де народився. Бо то, мовляв, місто твоєї сили, енергії… І всякі такі дурниці. Ох і наївна вона, їй Богу! Хоча і старша від мене аж на 4 роки.
Але зараз не про те. Батьки мої ніколи не бідували, тому відправили мене в Київ навчатися. На агронома, аби я сімейну справу продовжила, землі тримала… Наче не розуміли, що в мене зовсім інші плани на життя!
На пари я не ходила, сесії так-сяк закривала. Бо часу в мене на це не було. Я була зайнята пошуком ідеального чоловіка. Довго в мене нічого не виходило: той скупий, той старий, той з жінкою та дітьми.
Але ж таки зглянулась наді мною доля, коли послала в моє життя Артема. Ну такий вже він хороший, прямо таки золотий! У всіх сенсах: своя квартира, свій бізнес, родину хоче. Ідеальна партія!
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я йому трохи на вуха навішала, що дві освіти маю, та батьків багатих, які в іншу країну виїхали, та купу амбіцій і планів… А сама просто чекала, поки мене мій Артем заміж покличе. Про моє сільське минуле Артем, звісно, не знав. Та і як я могла йому, успішному чоловіку, сказати, що звичайна селючка? Фу, аж звучить огидно!
Жили ми добре. Готувати майже не доводилось, бо я впрошувала Артемчика в ресторани ходити, прибирала за нами спеціально навчена жіночка. Та й працювати мені не треба було, бо гроші і так не зникали.
І все б то в мене було добре, аби Марина батькам не розпатякала, де і як я тепер живу! Вони кілька років мені не дзвонили, не писали, бо я змінила номер і квартиру. А тут вони прямо під ворота нашого ЖК під’їхали на своїх жигулях! Господи, яка ж то була стидоба…
– Ой, привіт Оленко, донечко моя! – почала верещати на всю вулицю мати, як тільки мене побачила. – Іди я тебе хоч поцілую! Ми з батьком сала домашнього тобі привезли, іди забереш!
Люди навколо аж обертатись почали, аби глянути, що це за село приїхало. А я аж не знала, куди заховатися.
– Ти чого сюди приїхала?! А батька нащо притягла на цій розвалюсі? Ви що, геть мені життя зруйнувати хочете? Нащо ти мене цим салом позориш? – спитала я чесно маму.
А батько наче здурів! Налетів на мене, почав розказувати, яка я невдячна виросла, що й каплі совісті в мене немає, що я донька погана, не те, що Марина. Короче, нічого нового я не дізналась. Хотілось тільки, аби вони швидше свої манатки зібрали та покотились назад у своє село.
Ледь спровадила їх, їй Богу. Батько на кінець ще крикнув, що більше і ноги його тут не буде. То я аж зраділа. Взяла таки ту банку сала, та банку огірків та й пішла додому.
– То як, де ж те хвалене сало? – запитав мене Артем з порогу.
А я аж присіла! Я ж не знала, що він додому раніше приїхав і весь цей концерт бачив з нашого вікна… Я почала пояснювати йому все. Мовляв, так і так, соромно мені за батьків своїх, за своє коріння, то й казати про це не хотілося. А він тільки махнув на мене рукою і пішов…
Наступного дня зі своєї квартири він мене виселив. А недавно мені сказали, що він у село до батьків моїх їздив! Та ще й водив Марину на морозиво. Можете це собі уявити? У нього, виявляється, батьків не має. Бабуся його в селі одна виховувала. То він те село так любить, як і сестра моя. Виходить, не така вона вже й наївна, раз в мене таку хорошу партію відбити змогла! Сподіваюсь, нічого в них не вийде. Бо я Марині цього просто не прощу. Хоча зовсім скоро в мене побачення з Андрієм. Такий же він хороший, просто золото!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!