Моя молодша сестра Люда після закінчення школи переїхала аж з Івано-Франківська в Харків. Там потім знайшла чоловіка Василя та вийшла заміж.
І коли почалася війна, то Вася пішов служити, а Люда з сином Матвійком почали жити у свекрухи. Марія Петрівна мешкала у Вінниці, там було спокійніше перші місяці. Однак, на жаль, у вересня 2022 року Василь загинув на війні.
А свекруха заявила тоді Люді “ти вже мені ніхто, забирайся з хати”. Навіть від єдиного онука зреклася та прогнала геть. У них і так ще до весілля були кепські стосунки, а як вже й Василя не стало – то і не було за що триматися. Я одразу казала, аби Люда брата Матвійка та поверталася до Франківська. Тут в рази спокійніше і безпечніше!
Однак, Люда ніяк не могла всидіти на місці. Ми їм кімнату окрему виділили, ні копійки не брали за продукти чи комуналку. Я навіть своїх дітей повчала, аби іграшки та солодощі віддавали Матвійку, пояснювала, що він втратив татка на війні, бо захищав нас від ворога.
Та потім Люда знайшла дуже “цікаве” рішення своєї ситуації. Якось готую на кухні вечерю, а тут сестра заходить та очі аж сяють від щастя:
– Я зробила документи і через 2 дні виїжджаю до Польщі.
– Як це до Польщі?!
– …А потім вже з пересадками до Португалії. Там роботу знайшла в готелі покоївкою.
– Людка, отямся! Які заробітки, у тебе маленький синочок!
– От іменно. Я їду туди в першу чергу заради Матвійка. Зароблю тут нам на квартиру, аби жили разом. Бо ще скільки так маємо тіснитися? І як я можу знайти тут роботу під час війни? Це неможливо!
Сестра довго намагалася мене переконати, що заробітки – то її квиток у щасливе життя. І я з важким каменем на серці все-таки відпустила її в ту проклятущу Португалію. Матвійко залишився у нас, я пообіцяла пильнувати племінника, як свою рідну кровинку.
– Я обов’язково буду тобі після получки гроші на карточки висилати, аби ти малому мала за що одяг чи продукти купити! – обіцяла мені сестра на вокзалі.
Але Люда своєї обіцянки не дотримала. Ще 2-3 місяці дійсно надсилала мені по 200-300 євро та пакунок солодощів для дітей. Однак, потім почала скаржитися, що їй ніяк не подобається працювати на чужині. “Я маю о 5 ранку прокидатися та о 11 ночі спати лягати і те, якщо пощастить!”- нарікала Люда.
Потім перестала скидати кошти. Пояснювала, що керівництво затримує виплати, що якісь проблеми з її карточкою та банком. Ми, на щастя, з чоловіком нормально заробляємо і можемо прогодувати Матвійка. Тим паче, у нас 2 синів, трохи старших за віком, але майже всі погодки виходять. То разом граються, то іграшками поділяться, то гуляють разом. Однак, було видно, що Матвійкові катастрофічно бракує мами. Він часто прокидався уночі та плакав.
А Людка наче вже й сама від сина відхреститися хоче. Почала рідко телефонувати, у гості не приїздить, мовляв, роботи море:
– Та тут постійно так багато людей в готелі. Те принеси, те подай, те віднеси. Я мертва падаю потім вночі!
– А відпустка? Ти обіцяла приїхати до сина на день народження!
– Не дають, уявляєш! Та мені бодай день спокійно провести. А дорога? А гроші за квитки? А щось подарувати треба!
Але я не розумію, як мати може такі дурні відмовки вигадувати, якщо її чекає синочок? Востаннє Людка приїздила в Україну аж на Великдень 2023 року. А у липні в Матвійка якраз було день народження…То Людка навіть не зателефонувала, лиш через 3 дні згадала про свято.
І от вчора дивлюся, що сестричка виклала фото в Фейсбук. Сидить у компанії з якимось чоловіком, макіяж, гарна сукня. Ще й ресторан на узбережжі. Ну просто наче світська левиця, чесно!
Але мене це дуже і дуже обурило. Ну ти ж мама, давно дитину не бачила, а сама в ресторані з якимось чоловіком розважаєшся. Спершу хотіла написати їй пару коментарів під фото, аби й інші родичі та друзі побачили. Але в останній момент стрималася та все-таки вирішила просто зателефонувати:
– І як це називається? То такі в тебе заробітки – з мужиками по кафе ходити
– Це Алонцо, нас познайомили на роботі. Він тут такий бізнесмен завидний, і на мене одразу око поклав
– Та хоч дупу! Ти вже геть розум втратила. Матвій щовечора плаче, сумує за тобою
– Ну я одружуся з Алонцо та заберу сина до Португалії. Але він ще про дитину не знає. Зате ми будемо при грошах!
Я була шокована, коли почула цю “пропозицію” сестри. Ну зозуля, а не мама, чесно. А мені так шкода Матвійка. Бо, виходить, що він кругла сирітка. А що? Батько загинув, а мама від одного мужика до іншого скаче. І яка є гарантія, що Людка точно забере Матвійка закордон?
Я не знаю, що далі робити і як жити. Найбільше переживаю за Матвійка. Як мені бути з племінником?
Вибачте. Даних поки немає.