Колись ми з сестрою Настею були дуже близькі. Я тушилась, що й в дорослому житті матиму подругу. Та згодом наші шляхи розійшлися. Я поїхала на навчання до Києва, а сестра вступила в місцевий коледж.
Настя ніколи зірок з неба не хапала. Її все влаштовувало. Згодом я знайшла роботу і вмовляла її.
– Приїжджай після коледжу в Київ, вступиш на заочне відділення в університет, я тобі роботу знайду, будемо разом жити!
Довго вона не погоджувалась, та врешті приїхала. Утім ані навчатися, ані працювати не хотіла. Сиділа в мене на шиї. Пів року я витримала, а тоді мені набридло. Довелося відправити Настю назад до батьків. В столиці самій важко виживати, а ще тягнути когось…
Після переїзду сестри я із головою поринула в роботу. Вирішила – хай би там що, досягну успіху. Минуло кілька років і я вже самотужки винаймала гарну квартиру в столиці. Згодом ще й автівку купила. А тоді зустріла свого Андрія. Ми почали жити разом, потім розписалися. Весілля вирішили не робити, аби марно гроші не витрачати. На щастя, чоловік мене в усьому підтримує. Він також працьовитий. Відтоді нашою головною ціллю стала купівля власного житла. А оскільки я народила ми вирішили збирати вже на двокімнатну. Зараз бракує не так багато, але й відкладати значно важче. Тим паче, що нам ніхто ніколи не допомагав.
Тим часом сестра привела до батьків свого кавалера. Він також не має стабільного заробітку. Та Настю це не зупинило, вона народила. А коли племіннику лишень рік виповнився – дізналась, що знову вагітна. Я тоді не витримала, вирішила поговорити з мамою:
– І довго ти їх утримувати будеш? Це ж вже ні в які ворота.
– А як я їх вижену. Настя хоче, щоб я на неї квартиру переоформила.
– Чого це?
– Каже, що тобі однаково вона не потрібна. А вони так зможуть кредит на власну справу взяти.
– Як це не потрібна? Чого? Я така ж донька!
– Ти самостійна й успішна. А вони без допомоги не впораються.
Я не могла в це повірити. То треба бути недолугим, аби тебе підтримували? Я подзвонила Насті та влаштувала їй скандал. А вона ще й звинувачувати мене почала:
– Спочатку ти мене з Києва вигнала, а тепер з рідної хати хочеш? Якби ти тоді мене додому не відправила – може життя б інакше склалося.
– Ти б мене використовувала й надалі!
Та сестра мене не слухала, сказала, що я не маю права вказувати мамі, що із квартирою робити. І скажіть, як мені бути? Я вчилася, працювала, а вона сиділа без діла. Чого їй допомагати, а мені ні?