Моя старша сестра Катя завжди подобалась хлопцям. Гарна струнка, ніжна, на нашу неньку схожа. А я в тата вдалася – кремезна, висока і груба. Саме тому й кавалерів не мала.
Катя й не хотіла виходити за Ігоря. Не любила його ніколи. Але батьки наполягли. Він був із досить заможної родини й здавався їм серйозним. Вони хотіли, аби тендітна донька почувалась, як за стіною. А виявилось, серце в нього – камінь. Ніколи слова доброго сестра від нього не чула. Натомість працювати він її примушував мало не цілодобово.
Навіть коли Катя завагітніла – зовсім себе не шкодувала. Копала, саджала, важке підіймала, за худобою дивилась. Через це й народила на сьомому місяці. Ледве Данилка вдалося врятувати. А вже за пів року вона знову при надії була. Народився ще й Дмитрик. Я просила сестру:
– Хоч трішки про себе подбай. Ти ще молода зовсім.
– Що робити? Ігор свариться, кричить.
А він і вдарити міг. Боялась Катя чоловіка, слова кривого не казала. Через це й не зізнавалась, що болить їй дуже. Одного разу просто на городі впала. Сини знайшли її, плакати почали.
Відвезли сестру в лікарню. А Ігор навіть не поїхав з нею. Я мусила з хлопчиками залишитись. Лишень згодом зателефонував лікар і повідомив, що в Каті остання стадія онкології. І все це через те, що вона не дбала про себе. За кілька тижнів Катя покликала мене і сказала:
– Сестричко, я хвора дуже, скоро покину цей світ! Вийди за мого Ігоря!
– Що ти таке говориш?
– Зрозумій, ніхто не любитиме моїх дітей, як ти. Та й ти не така, як я. Тебе він не образить. Прошу тебе!
З Ігорем вона також поговорила. Він навіть зрадів, давно потайки до мене залицявся. Та мені це не подобалось. Згодом сестри не стало. Я завжди була з дітьми. Врешті вирішила все ж здійснити побажання сестри. Успіхів у чоловіків я однаково не мала, а племінників залишити не могла.
Минуло кілька тижнів і Ігор вирішив, що вже можна мене повчати:
– Я думав, що ти велика й працюватимеш краще за Катю. А ти нічого робити не хочеш!
– Ти на мене не кричи, бо розчавлю, наче таргана. Сестру ти довів, але мене не подужаєш! А спробуєш скривдити мене чи хлопців – довго не житимеш!
Не знаю, чи то я впевнено говорила, чи зірки так склалися, але більше Ігор на мене не кричав. А звертався лише лагідно, в усьому допомагав. Друзі дивувались, що так вплинуло на нього. Та лиш я знала секрет. Думаю, що річ у тім, що з деякими чоловіками лагідно не можна, бо на голову лізуть.
За рік я народила сина. Тепер в нас три богатирі зростають. Катю я не забуваю, щодня про матір нагадую хлопцям.
А ви як гадаєте, правильно я вчинила? Змогли б так?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!