Я в Португалії працювала років 10 мінімум. Поїхала туди, коли ще донечка до школи ходила, може, клас 4 чи 5.
Як ви розумієте, поїхала я туди не щастя шукати, а на роботі працювати. Адже колишній чоловік нас покинув заради іншої жінки. А так, як він був єдиним годувальником, то грошей у нас геть не стало. А тоді був попит на роботу закордоном. Шукали жінок і в ресторани, і як доглядальниці чи збирати сезонні фрукти на фермах.
Пощастило, що моя кумася давно працювала у Лісабоні та знайшла гарну роботу. Я доглядала родину одної сеньйори. Жінка трохи знала англійську, мене португальської швидко навчила. І ще зіграло на руку, що я сама за освітою масажист-реабілітолог, тому значно доплачували. Я прибирала вдома, готувала їсти, робила сеньйорі спеціальні масажі від пролежнів і так далі.
Тільки 2 місяці тому повернулася додому. Ще декілька років тому подарувала доньці на весілля двокімнатну квартиру на Рясному, собі відклала на спокійне життя. Поки я маю роботу тут, в місті. Продала свою стару квартиру та побудувала невеличкий будиночок на один поверх у Зубрі, то неподалік від квартири донечки.
Тут маю ще город та садочок. Посадила малину, ожину, лохину. Завела собі ще песика, аби вдома так нудно не було. І от неочікувано вчора до мене приїхала Ольга Петрівна, сваха:
– Я вас взагалі не розумію. Ще довго будете такий цирк дітям показувати?
– Ви про що?
– Я про квартиру! Чому ви досі не переписали її на свою доньку?! Ми не будемо робити їм ремонт без документів!
Коли я купувала доньці квартиру, то оформила себе єдиним власником. Ну аби мене паперової тяганини було. Тим паче, ну кому воно грає ролі? Вона собі там живе спокійно, вже чоловіка має, дитинку народила нещодавно.
Єдина людина, яку турбує питання квартири – це сваха. Вона вирішила допомогти дітям з ремонтом (просто докупи меблі), але дізналася, що власниця все-таки я, а не донька.
– Ви ще потім мого сина проженете з квартири! Знаю я таких аферисток, як ви.
– Якщо вам щось не подобається – то самі купіть дітям квартиру і прописуйте всіх, кого хочете.
Сваха образилася на мене, ще покричала та поїхала. Звісно, сусіди бачили цю виставу одного актора. Ввечері до мене ще зателефонувала донька:
– Мамо, вибач за пані Ольгу. Вона просто мені вже всі мізки проїла тими документами. Щодня про це говорить.
– Ну якщо їй так грає роль якийсь нещасний папірець, то це її проблеми.
– Може, ти все-таки перепишеш квартиру на мене? Просто аби свекруха не діставала.
Мені така пропозиція геть не сподобалася. То вже виходить, що донька піддалася під вплив свекрухи і танцює під її сопілочку.
Я сам на цю квартиру заробила. Стільки років працювала, як та кобилиця. І не збираюся через сваху змінювати своє рішення. Добре командувати чужим майном, на яке ти ні копійки не дав, правда?
Який вихід з ситуації бачите Ви? Це провина матері чи нахабної свекрухи?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!