Нещодавно моя єдина донька вийшла заміж. Я за неї дуже радію та бажаю щасливого подружнього життя. Однак ще й року не минуло як вони живуть разом, а вже виникла одна проблема, або радше перешкода. І цією перешкодою є свекруха моєї Мартусі.
Коли Марті було всього 10 років, помер її тато. Чоловік мені у всьому допомагав, забороняв мені працювати лиш тільки виховувала донечку. Та раптова хвороба не пощадила його.
Тоді мені довелось тягти усе на своїй спині. У мене також була хвора мати, яка не могла нас фінансово забезпечити, хіба тільки могла побути з Мартою. Я пішла на роботу, але в Чернігові заробити на гарне життя та поставити дину на ноги важко. Треба мати гарно оплачувану роботу, якої в мене, на жаль, не було.
Тому коли донька трохи підросла, їй виповнилось 16, я вирішила поїхати в Італію на заробітки. Щомісяця потрібні кошти відправляла матері, на комуналку, їжу та школу Марти. Але, крім того, я накопичувала зароблені євро.
Мене з дитинства вчили відкладати, тому я знала, що ті гроші мені колись будуть точно знадобляться.
9 років я пропрацювала закордоном, а потім повернулась, коли донька повідомила про весілля. Познайомившись з зятем, я заспокоїлась, бо він мені сподобався. Орест виявився дуже вихованим та культурним хлопцем, який любить мою доньку.
Через декілька місяців справили весілля. Однак з його батьками у нас була домовленість, що вони оплачують практично все весілля, а я купую квартиру дітям. Так і сталося. Я купила лиш сукню Марті й дотрималась свого слова — придбала молодятам двокімнатну квартиру в новобудові.
Після весілля вони швидко туди заселились і все було добре, до одного моменту.
Одного разу телефонує мені Мартуся та бідкається:
– Мамо, свекруха до нас навідується мало не щодня. Не знаю, чи можна на таке нервуватися, але мені таке чомусь не подобається. Я не можу нормально спланувати свій час, коли вона неочікувано приходить до хати.
І тут я дуже розгнівалась, адже як ніхто розумію, що має на увазі донька. Колись у мене така ж свекруха була. Вона постійно мені заважала жити й вчила як себе поводити, як приготувати, як прибирати чи поскладати. Одним слово любила контролювати кожен мій рух. Та усе змінилося, коли вона вдруге одружилась і переїхала жити в інше місто. Мені стало набагато легше жити.
Я пам’ятаю, як ще молодою зареклась, що коли у мене будуть діти, я ніколи ані ногою не ступатиму до них в хату, хіба за потреби, або ж самі попросять. Спеціально придбала донечці квартиру, аби ніхто їм не заважав, бо знаю як це, коли тобі хтось заважає. Однак виявляється, сваха геть втратила сором.
Я збираюсь зателефонувати їй і сказати, щоб вона більше не приходила. Краще нехай телефонує, або придбає квартиру своєму синочкові й туди буде приходити. Вважаю, що вона немає жодного права приходити до дітей.
А як вважаєте ви? Чи не погарячкую я, якщо буду так наїжджати на сваху? Як пояснити їй, що це не нормально приходити до сина, адже він вже одружений.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!