– Що люди скажуть, як за чоловіка покійної сестри піду? – Довго не знала, як бути. А тоді вирішила і зовсім не шкодую

Якби ви знали мою Катю – все б збагнули відразу. Це була не просто жінка, янгол, надзвичайно добра і щира людина. Ми хоча й близнючки, але завжди зовсім різними були. Вона – спокійна, м’яка, я дещо груба, колюча. Саме тому її усі любили, а мене – ні. 

Утім ми були дуже близькі. Лише вона мене завжди розуміла й підтримувала, натомість я часом надто різка з сестрою була. Тепер так про це шкодую.

У 17 років Катя щиро закохалась. Мені ж її Ілля страшенно не подобався. Він крутив нею, як хотів. А вона завжди його слухала і мріяла про весілля. За рік вони й побралися. Пішла Катя в невістки. А свекруха була гірша за свого сина. Відразу її на рабиню перетворила.

Сестра прокидалась о 5 ранку йшла до худоби. Потім бігла на роботу на ферму, а після повернення додому готувала їсти, прибирала і знову йшла до худоби. Навіть вагітною вона важко працювала. Згадую, як ми сперечались через це:

 – Що ж ти робиш? Таке важке підіймати не можна! бережи себе й дитинку.

 – А хто ж це зробить?

 – Нехай чоловік допомагає.

 – Та де там. Він лише кричить, що я нездала.

 – І нащо ти це терпиш? Тікай від нього.

 – Та куди, ще й при надії. Кому я потрібна.

Катя народила синочка, а за рік ще одного. Важко їй було дуже. Я трохи допомагала, та згодом до міста поїхала на роботу. Щоразу, як приїжджала помічала, що сестра на вигляд дедалі слабша. За десять років такого життя вона схудла й постаріла. А в 30  була наче 50-літня. 

В 32 роки Катя захворіла. Рак. Вона згоріла всього за пів року. Лікарі вже нічого вдіяти не могли. Та найгірше, що ані чоловік, ані свекруха до останнього не розуміли, як їй важко, а примушували й далі працювати. Лише діти шкодували матір, хлопчики зростали хорошими людьми, слухняними. І їм було дуже гірко, коли матері не стало.

Я допомагала усім, чим могла. Натомість Ілля зі своєю матір’ю навіть не думали про дітей, все бідкалися, як їм важко буде без Каті. Та тоді свекруха сестри підійшла до мене з пропозицією.

 – Виходь за мого сина. Ти дітям рідна, вони тебе люблять. Разом легше.

Ці слова ввели мене в ступор, не знала, що й казати. Так, дітей я дуже любила, але від Іллі мене вивертало. Крім того, я ж знала, яким поганим чоловіком він був для моєї сестри. Того відповіла я дуже різко:

 – Хочете ще мене доконати? Це через вас Каті з нами немає. Зовсім її не цінували.

Пошепки

Ми посварилися. Навіть думати про таке було гидко. Хоча на ту мить я вже розлучена була. Чоловік мене покинув, бо не могла народити. Та й характер маю не простий, не кожен витримає. 

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Племінників я провідувала часто. Сумувала за ними страшенно. Так минуло кілька років. Ілля так нікого не знайшов. Усі в селі знали, що він та його матір далеко не добрі люди. З часом він якось змінився, ходив сумний, багато мовчав. А під час однієї зустрічі щиро мені сказав:

 – Ти знаєш, я лиш тепер збагнув, який скарб втратив. Катя ж надзвичайна була. Таких добрих людей на світі немає. 

 – Я знаю!

 – Великий гріх маю перед Богом. Не вберіг!

 – То тепер постарайся бути гарним батьком для хлопчиків. В них більше нікого немає.

Після того я й справді почала помічати зміни. Ілля значно більше уваги приділяв дітям. Згодом ще й захворіла його мати. Перестала з ліжка вставати. І ось нещодавно він зателефонував мені просто посеред ночі:

 – Хлопці захворіли, обидвоє, температура висока. Що робити? Я ж маму залишити не можу.

Я приїхала негайно. Викликали швидку. Хлопці десь підхопили вітрянку. Того тижня я буквально жила з ними. І якось зблизилась з Іллею. Змінився він дуже. А коли я вже збиралась додому, сказав мені:

 – Залишайся! Ми ж рідні!

 – А що ж люди скажуть?

 – Не думай про людей.

Я залишилась. Поступово стан свекрухи покращав. Та ніхто не сміє ставитись до мене, як колись до Каті. Ілля і хлопчики в усьому мені допомагають, а свекруха й слова кривого не каже. 

Хто знає, можливо, якби сестра не була такою доброю, її б поважали й цінували. Як гадаєте? І ще мені цікаво, чи засуджуєте мене, за те, що з чоловіком покійної сестри залишилась?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector