Що може бути гірше, ніж зрада рідних дітей

Марія Павлівна  – енергійна жінка, хоча їй вже давно за 60, відчуває вона себе максимум на 45. Завжди щось порається, бігає, ні на секунду не дасть собі відпочити. Має вона одного сина, який ще 8 років тому закохався в Жанну, а згодом з нею і одружився. Ця дівчина справжня егоїстка, Марія Павлівна одразу зрозуміла з ким має справу.

Не хотіла вона собі таку невістку, але вибір сина осуджувати не стала. Загалом відсвяткували скромне весілля на тридцять осіб. Марії Павлівні це не дуже сподобалося, все-таки одружується її єдиний син, хотіла запросити більше гостей, з фотографом, музикою, але невістка сказала, що не хоче цього маскараду. 

Марія виховувала Максима наодинці, чоловік пішов з життя рано. Жінка не отримала ні спадку, ні допомоги від рідних, то ж важко працювала весь цей час. Максимко залишився єдиною розрадою для жінки, закінчив школу, коледж і пішов працювати. Зараз він вже непогано заробляє. Загалом не про це. Одружилися молодята і пішли жити на квартиру, яку їм подарувала сваха. Дві кімнати, новобудова – невістка була із заможної родини. 

Балувана Жанка попалася, все їй в свекрусі не подобалося: подарунки дешеві купляє, з онуками неправильно поводиться, готує страви несмачні. Навіть син забороняв матері готувати щось у них вдома, бо дружина не схвалить. 

Наодинці з онуками Марії Павлівні також не можна було залишатися, не зрозуміло, що вона їх там навчить. А от матусю Жанна кликала чи не щодня, і ставилася до неї краще – не дивно, її батьки ще й підтримували молоду сім’ю матеріально. 

Найбільше розчарування відбулося якраз на Новий рік. Син тоді сам запросив маму до них на свято. Нічого такого, домашня обстановка, жодних подарунків, тільки разом весело та добре провести час. «Будуть лише батьки дружини і ти, матусю». 31 числа, вдень Максим приїхав і відвіз маму додому, а сам поїхав за тещею та тестем. Вони жили трохи далі.

– Я здивувалася на запрошення сина й одразу спитала чи невістка не буде проти, якщо я прийду до них, а він став мене заспокоювати: “Мамо, ну що ти таке кажеш, ми завжди тобі дуже раді, що не вигадуй. Я за тобою заїду тридцять першого і привезу до нас”. Дітям я подарунки вже купила та й думаю за одно привезу. Тим паче, що за онуками дуже сумую.

От ввечері перед самим святкуванням син поїхав за матір’ю, привіз її до себе, а сам пішов ставити машину. Марія Павлівна переступила поріг квартири, а ледь не зомліла: діти в піжамах від ранку, нечесані, сидять в планшетах, вдома бардак, повсюди розкидані речі, на кухні – гора посуду. Це здивувало жінку, вона одразу сказала онукам, щоб вставали і прибирали, адже так не зустрічають Новий рік. Та і стіл ще не накритий, невістка казала, що їм мають з ресторану привезти. Марія Павлівна не розуміла, як в такому хаосі можна щось святкувати. 

Поки жінка мила посуд, онука прибігла молодша, попросила ганчірку, щоб пилюку витерти.

– Я заглянула в холодильник – харчів дійсно багато, нам вистачить, вже й син повернувся. Заходжу в кімнату до невістки, а вона там лежить й каже, що не буде нічого робити: “Я дуже втомилася, прийшла пізно вночі, бо ми проєкт закривали, хочу відпочити, бо засну за столом”. А я їй кажу: “Що ти там втомилася, за комп’ютером сидіти? Ти ж не на будівництві працюєш, клавіатуру клацаєш і папери гортаєш. Вставай і ходи нам допомагати!”. 

Потім ще бабуся заглянула в дитячу, а там старша онука сиділа в навушниках та гортала стрічку новин в соціальних мережах.

– Кажу їй: “А ти чого сидиш? Я ж казала іти все прибрати, нас багато, за годину би  справилися і ви б далі собі відпочивали! Зараз викину той телефон через вікно, глянь, що робиться у твоїй кімнаті, все порозкидувано”, – і в цей момент в кімнату прибігає Жанна: “А чого це ви командуєте в моєму домі? Самі знаємо, коли і що маємо робити, йдіть у себе і так командуйте”.  Я здивувалася, ось так викричалася на мене та ще й в присутності власних дітей. Хіба я щось поганого сказала?  Приїхала на свято, закотила рукава – так це тільки тому, що у них святом і не пахне! Та ще й гостей покликали у свій дім.

Марія Павлівна важко зітхає.

– Тоді вже і син прийшов  в кімнату й спитав, що відбувається. Я зі слізьми на очах вийшла в передпокій, одяглася, взула чоботи й пішла додому. Ніхто за мною навіть не побіг. Приїхала я додому, плакала, а потім думаю – чого сумувати? Зробила собі салат, включила телевізор і заспокоїлася. Те, що я там нікому не потрібна, було зрозуміло вже давно. 

Марія тепер серйозно ображена на сім’ю сина.

– Я в інтернеті бачила, що люди беруть собі з дому престарілих дітей похилого віку, самотню бабусю чи дідуся, щоб в онуків були рідні. Я теж так зроблю – візьму до себе якусь матусю зі складною ситуацією в житті. Доньку буду мати й онуку, а потім квартиру їм залишу. Чужі люди можуть бути ріднішими, ніж діти. 

Що Ви думаєте з цього приводу?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!