Ми з чоловіком одружені вже 15 років. Спершу ми не планували малюка, адже фокусувалися на роботі. Хотіли відкрити невеликий бізнес, побудувати будинок за містом, світ побачити. Все-таки, ми це робили не тільки для себе, а хотіли потім дати малюкові все найкраще.
Отож, список ми виконали – є стабільний дохід, дах над головою та вже пожили для себе. Я ледь не щодня купувала тести на вагітність і щоразу плакала, коли бачила тільки одну смужку. Пила різні вітаміни для вагітних, ходила на консультації. Навіть почала вірити у різні забобони, про які розповідала моя мама та свекруха. Але за рік у нас нічого не вийшло.
Тоді ми вирішили звернутися до лікарів. Пройшли повний медогляд, здавали аналізи. У мене все було супер, от можу зразу десятьох виносити за раз! Але коли черга дійшла до мого Олега, то лікар попросив мене вийти з кабінету. Вони про щось довго говорили, поки я чекала на коридорі. І щоразу заздрісно дивилася на вагітних жінок, які аж світилися від щастя та лагідно гладили свій живіт. Через декілька хвилин Олег вийшов з кабінету, але тільки сухо відповів “поїхали”.
Всю дорогу додому він мовчав, навіть не дивився на мене. Вдома відкоркував пляшку коньяку та все випив до дна. Я тихцем глянула у його документи. І там жирним шрифтом в кінці листочка писало “безплідний”.
Я не знаю, чому, але рука потягнулася до ноутбука та почала шукати сайти по всиновленню дітей. Хоча у голові крутилася думка “дурепа, навіщо це тобі”. Помітила, що дуже багато малюків шукають батьків та домівку. От немов дивляться на тебе через екран та просять “мамо, будь ласка, забери мене”.
Олег нормально відреагував на таку ідею. Через декілька днів ми вирішили поїхати у Надвірну, там був будинок малюка. Коли ж зайшли всередину – то почули такий щирий сміх, галас, шум. Кожна дитинка кидалася нам в обійми, просила з нею погратися та називала “мамо, тату”. Навіть Олег не зміг стримати сліз.
Ми наважилися всиновити дитинку. Я дала хабаря лікареві, аби у моїй медичній книзі написали про вагітність. Почала носити спеціальний накладний живіт, купила десь на китайському сайті, одяг на два розміри більший. А потім, вже на “пізньому” терміні вагітності я взяла на роботі відпустку, аби хтось зі співробітників не розкрив мою аферу.
Так у нас з’явилася Віолетта. Директорка будинку сказала, що хтось підкинув дитинку їм на поріг та навіть не залишили записку. За декілька днів ми вдочерили Віолу та привезли додому. Про наш хитрий план знали тільки батьки і все. Але вони обіцяли тримати цей секрет навіки. До речі, моя мама та свекруха дуже тепло прийняли Віолетту, щодня приїздили до нас у гості з подарунками, аби з внучкою погратися. Ніхто нам не дорікав, що ми взяли чуже маля.
Зараз Віолетті 5 рочків. Вона така чудова дитинка, і така непосидюча. Ми її полюбили, як рідну. Але одного дня, коли ми гуляли на майданчику, мені стало дуже погано. Запаморочилося у голові, дуже нудило та піднялася температура. Добре, що сусідка допомогла мені з дитиною піднятися додому.
Я спершу злякалася, що отруїлася або ж захворіла. Але в аптеці ще купила тест на вагітніть. Хоча йшла додому і думала, що це дарма викинуті гроші та могла його навіть не брати. І ось я виходжу з туалету, тримаю паличку.. А на ній чітко вимальовуються дві смужки. Я не вірила і знову побігла в аптеку, купила 3 різні тести. І вони всі показали позитивний результат.
Думала що це просто бракований товар. Але вирішила дочекатися Олега з роботи. Однак, чоловік цьому не дуже зрадів. Він почав дорікати, що я десь на стороні зрадила та нагуляла дитину. Я не витримала та запропонувала знову поїхати у лікарню та здати аналізи. Чула, що можна зробити ДНК плоду. Я була вірна Олегові та на інших чоловіків навіть не дивилася.
І уявляєте, який у мене та Олега був шок, коли лікар сказав, що це наша рідна дитина. Він перевірив всі аналізи двічі, про щось радився довго з колегами:
– Знаєте, ну я про таке чув. Але вперше за 30 років у мене таке трапилося в житті!
– Тобто? Ви про що?
– У вас хороші аналізи. Певно, за ці роки імунітет виробився. Так що ви точно батько цієї дитинки, вітаю!
Боже, ви б бачили реакцію Олега – він аж підстрибнув з крісла та сильно обійняв лікаря, а його помічницю поцілував у щоку.
Так у нас з’явився ще молодший син Андрійко. Ми раз пішли до церкви та я почула від священника, що Бог завжди віддячує за добро. Можливо, Всевишній вирішив порадувати нам малюка після того, як ми всиновили Віолетту? Бо інших теорій у мене нема.
І якщо це правда – то я дуже вдячна Богові за своїх діток. Щодня та щоранку молюся за їх здоров’я.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!