Ще як тільки росіяни напали на нас у лютому, чоловік відправив мене за кордон. Для мене це стало ковтком свіжого повітря! Звісно, я дуже переживала на рахунок того, що твориться в Україні, мені хотілось, щоб все припинилось… Але це вперше за багато років подружнього життя мені вдалось відпочити!
У свекрухи я була безкоштовною чорноробочою — сама вона чогось не хотіла городи сапати і курей патрати, усе на мене скидала. А я, молода і дурна, не могла сказати чоловіку, що хочу жити окремо. Та і йому це не дуже треба було, він звик бути біля батьків — так зручніше триматись за мамину спідницю. Аби ви знали, як все це набридає!
А от в Італії мене чекало зовсім інше життя. Мову я добре знала, бо свого часу вчилась на перекладача, тому і роботу знайшла досить швидко. Не скажу, що вона дуже престижна чи щось таке, але ж це вам не після корів вичищати! Спочатку трохи грошей я в Україну відправляла, щоб чоловік зміг будинок придбати. На нього ми давно вже збирали, не вистачало зовсім трохи.
Але вже через рік мені все це набридло! Після знайомства з Даміано вже стало не до тих сільських проблем. Нарешті я нормального чоловіка зустріла, який мене на руках носить! Кілька тижнів тому він мене ще й заміж покликав.
Думати тут просто немає чого — треба подавати заяву на розлучення та і все. Можете мене за це осуджувати, але ж хіба у нас в Україні знайдеш зараз мужнього і красивого чоловіка? От не знаю тільки, як тепер назад гроші забрати, ті що майже рік своєму Семену відправляла.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Невже в Україні перевелись нормальні чоловіки?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!