Мене звати Оля, мені 35 років і я була розлучена. Перший шлюб був таким болючим для мене, що згадувати неприємно й досі. Після цього я дала собі обіцянку, що більше не наступлю на ці граблі.
Але з часом я зустріла Дмитра. Він був повною протилежністю моєму колишньому і я не вірила, що так буває. Закохалась і радо прийняла його пропозицію руки та серця. Ось вже рік як ми живемо разом у злагоді.
А минулого місяця стався випадок, який досі у памʼяті. Я затрималась на роботі, бо мала важливе завдання. Повернулась додому і стала готувати вечерю. З продуктів, які були вирішила швиденько зварити борщ.
Потім коханий повернувся з роботи та з інтересом заглянув під кришку каструлі.
– Ммм, борщик! Як ти знала, що я його якраз хотів? – спитав любʼязно коханий.
– Тобі зараз накласти?
– Я спершу в душ!
– Добре! Я тоді ще трохи попрацюю. – Я пригадала, що маю надіслати файли клієнтам і сіла за компʼютер.
Коли ми звільнились я повернулась, насипала борщ, нарізала хліба з салом, цибульку поклала і заглянула в холодильник.
– Я забула купити сметану! – розчаровано промовила я якраз у той момент, коли Дмитро зайшов на кухню.
– Що? Сметани нема? Ти ж знаєш, що я без неї борщ не їм! – сердито сказав той.
А я розгубилась у ту ж секунду.
– Я зараз збігаю по сметану! – я попри все хотіла виправити ситуацію, минуле загартувало.
А чоловік як вибухне від сміху, що сусіди всі почули його дзвінкий голос.
– Люба, ти що? Навіщо та сметана! Я пожартував! Сідай, нумо вечеряти!
Я видихнула, усміхнулась. І ми почали їсти, а спогади з минулого так і поплили перед очима. Як я ще така наївна хотіла у всьому догоджати своєму чоловіку. Мені пригадалось, як я готувала рибу.
Напевно погано почистила від кісточок. Він натрапив на кістку з першого ж укусу. На підлогу летіла і риба і тарілка.
– Ти навчишся колись готувати чи ні? І щоб я повернувся, а тут все блищало! Зрозуміла? – бурчав розгніваний колишній.
Я плакала, але терпіла. Не знаю навіщо. Терпіла до такого стану, що лягла в лікарню від перевтоми. Там і зрозуміла, що більше так продовжуватись не може. І ми обоє практично одночасно вирішили подати на розлучення.
Ось тому і я не хотіла вдруге виходити заміж, гіркий досвід залишив по собі гіркий осад. А потім Дмитро зруйнував усі мої переживання.
– До речі, ти подумала, куди хочеш на відпустку? – спогади перебила репліка чоловіка і я повернулась до реальності. – До речі, так смачно, що я попрошу добавки! – усміхнувся Дмитро. – Господинька моя!
А потім я засинала щасливою, усвідомлюючи, що щастя таки існує. Що мій добрий і люблячий чоловік найкращий у світі, а я для нього.
Як вам історія?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!