– Що? То вже не можна обійняти рідну бабусю, як з Італії приїхала? – А ти не моя бабуся. Я тебе не знаю, – ніяково відповіла моя дитина та побігла в іншу кімнату

– Раз діти люблять тільки бабусю Стефу, то я у гості більше не прийду! – заявила моя мама на дні народженні Ангелінки. 

Я, чоловік, свекруха та куми були вражені з такої поведінки моєї мами. 

Отож, моя мама заробітчанка. Вона виїхала в Італію давно, я ще у школі навчалася. Звісно, бачилися ми вкрай рідко – дай Боже, якщо пощастить на Різдво та Великдень. Хоча не можу сказати, що ми тоді з бабусею аж так потребували грошей. 

Бабця Галина ще працювала у школі вчителькою математики, ще мала дітей на репетиторство. А я старанно вчилася у школі, йшла на золоту медаль. Після 11 класу вступила до ЛНУ на державну форму. 

Мама вкрай рідко мені телефонувала у Скайп, хіба ввечері напише повідомлення “ну як ти?” і може тиждень не відписувати. Так помалу між мною та мамою втрачався зв’язок. Чесно, мені вже було байдуже на якісь її дорогі подарунки, передачки з Італії. Ну хіба та пачка макаронів та сиру може замінити материнську любов та підтримку? 

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Загалом, так я прожила без мами майже 20 років. Дякувати бабусі, яка весь час була поруч та допомагала мені. 

Зараз я вже заміжня, у мене дуже чудовий чоловік Максим та 2 діток – старший син Андрійко (ходить в 1 клас) та молодша донечка Ангелінка. Свекруха, Стефанія Юхимівна, просто золота людина, на неї гріх жалітися. Хоча спершу я боялася з нею знайомитися, але вона одразу дуже сподобалася. Почала мене донею називати, часто з дачі привозила нам домашні продукти та закрутки. 

Коли я була вагітна, то вона постійно зі мною ходила за компанію до лікарів, вдома допомагала. Я ж на 7 місяці вагітності вже мала величезний живіт. І пані Стефа приходила прибирати, готувати їсти. 

– Ну давайте я хоча б речі з прання розвішаю…

– Ні, дитино, сиди. Я зараз тобі чаю зроблю.

Здавалося, що пані Стефа чекала на дітей більше, ніж ми з Максимом. Хоча ви не подумайте, вона знала межу та без запрошення у гості не приходила. Але я сама була рада, аби бабуся прийшла до онуків. 

Ну можна сказати, що свекруха допомогла мені виняньчити дітей. Вчила з ними віршики, ходила на всі вистави у садочку та школі, готувалася на свято Букварика.

А моя мама наче сама не усвідомлювала, що вже стала бабусею. Можна було вже 100 разів повернутися з тих заробітків та проводити час з онуками. Але мамі було байдуже. Вона рідко цікавилася справами дітей, часто навіть забувала привітати їх з іменинами. Навіть ім’я Андрія плутала та називала мого сина Артемом.

Подарунки у маму теж були такі “скупі”. Привозила двічі на рік 100-200 євро, шоколадки та пачку цукерок. Хоча от моя свекруха не заробітчанка, але щоразу купувала гідні подарунки. На хрестини подарувала золоті хрестики та цепочки, книжечки та іграшки. На Миколая Андрійкові взяла машинку на пульті керування, а Ангелінці замок з Барбі. 

Тут справа не у грошах, а саме в увазі. Хіба моя мама так шкодує ті нещасні євро на онуків чи що? Постійно лиш жаліється, як їй важко працювати, яка сеньйора невдячна людина, мало платить та пермессо (типу відпустка) не дає. 

Однак, цього разу наче щось в лісі здохло. Вибачте, але інакше ситуацію не можу емоційно передати. Мама приїхала в Україну, і не на декілька днів, а на 3 тижні. Казала, що хоче у квартирі ремонт зробити, деякі меблі купити та онуків провідати.

Якраз випадало 4 лютого день народження Ангелінки. Ми запросили свекруху та кумів, хотіли чисто вдома посидіти. Однак, моя мама запізнилася аж на 3 години. 

– Ой, ну нарешті. 

Пошепки

– А де ти була?

– Як де? Плитку на кухню вибирала. 

– Мамо, у твоєї онуки день народження, а ти ходиш по магазинах?

– Ой не кричи. Ангелінко, ану йди сюди. Розкажеш бабусі віршика? А я тобі цукерки дам.

Мама почала буквально насідати на Ангеліну, аби вона їй щось розказала. Ну виконала команду за цукерку, яку песик. 

– Мамо, ну діти там іграшками хочуть гратися. Ходімо до столу на тебе всі вже зачекалися. Скоро будемо торт подавати.

– Ні. Ну вона що, свою бабусю не любить, раз віршика не хоче розповісти? 

Моя Ангеліна – то така мала вперта і з характером. Втупилася на маму, мовчить, як партизан.

– Ну скажи бабусі хоча б щось!

– Мама, а то не моя бабуся. Моя бабуся за столом сидить, – і показує пальчиком на свекруху. 

Моя мама в той момент аж почервоніла від люті:

– Що? То дитина вже рідну бабусю не впізнає? Я їй чужа?!

– Мамо, а якби ти до онуків приїздила так часто, як інша бабуся, то вони б тебе впізнавали.

– У мене робота!

– Тобі заробітки важливіші за онуків? Сама жалілася, що там мало заробляєш і сеньйора погана.

– Раз діти люблять тільки бабусю Стефу, то я у гості більше не прийду! 

Мама розвернулася та голосно грюкнула дверима. От вже який день не підіймає від мене слухавку, дуже образилася, що рідні онуки її не визнають.

Але хіба це я винна? Не я відправляла її на заробітки. Навпаки, намагалася якось підтримувати її спілкування з онуками, але вона не проявляла жодної ініціативи. Приїздити 2 на рік – це катастрофічно мало, діти хочуть бачити бабусю хоча б на вихідних. 

Як ще мені пояснити мамі це правило? Вона мене геть не чує! 

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector