Зі своїм колишнім хлопцем Миколою я зустрічалася рік. І в один прекрасний день дізналася, що вагітна. Одразу принесла позитивний тест коханому, плакала від щастя. Вже подумки уявляла, як ми разом гуляємо з коляскою десь у парку.
– Це що таке? Жартуєш чи що?
– Ні, коханий, я вагітна.
– Негайно запишися до лікаря на аборт.
– Що ти таке кажеш?
– Я не хочу ще дітей. Викинь цей тест геть та навіть не смій думати про таке! Завтра ж запишися до лікаря.
Ми до ранку сварилися. Він розбив майже весь посуд, фотографії на стіні, вазу з квітами. Потім почав викидати у під’їзд мої речі (я жила у його квартирі).
Я з переляку викликала таксі та поїхала до мами. Декілька днів від Миколи не було ні дзвінка, ні повідомлення. Хоча щиро сподівалася, що він усвідомить свою помилку, забере мене від мами і ми будемо разом виховувати дитинку.
Якось я пішла в магазин за продуктами. І на касі зустріла Миколу з батьками. Пані Ольга та пан Роман дуже добре до мене ставилися, радо запрошували у гості. Вирішила з ними привітатися. Може вони ще не знають цю радісну новину, що скоро стануть бабусею та дідусем.
– Вітаю.
– Угу.
– А у мене для вас є новина..
– Ліда, у нас нема часу слухати твої історії. І взагалі, я вважаю, що нам більше не варто бачитися. Ти не рівня нашій родині.
Я хотіла просто заплакати посеред магазину, але стрималася. Тільки коли прийшла додому, то впала на ліжко і добру годину ревіла.
– Нічого, доню, все буде добре. Я тебе сама на ноги поставила. І поставлю онучку. З Божою поміччю все вийде, – заспокоювала мене мама та ніжно гладила по руці.
Микола зник з нашого життя, наче його і не було. І ми з мамою удвох виховували донечку Єву. Я вміла робити манікюр та часто приймала клієнтів на дому. Переважно, то були подруги чи сусідки.
Так минуло 3 роки. Було важко, я ночами не спала. Економила на собі, аби купити доньці памперси чи суміші. Як на зло, у мене було дуже мало молока через стрес.
Раз я їхала ввечері додому в таксі. Водій виявився дуже приємним хлопцем, ми розговорилися. Я трішки розповіла про себе та донечку. Він по дорозі додому зупинився на заправці та ще й пригостив мене кавою.
– То скільки з мене?
– Я не можу брати з такої гарної жінки гроші.
– Та ж як, це ваша робота…
– А ви залиште мій номер телефону – то буде оплата.
Так я почала спілкуватися з Дмитром. Він виявився дуже чуйним, ввічливим та уважним чоловіком. Щодня писав дзвонив, кликав на побачення. І передавав моїй Єві якісь подарунки – іграшки чи солодощі.
А через рік я вийшла за нього заміж. Заразу нас все добре, відсвяткували 10 річницю знайомства. І крім Єви, у нас є ще синочок Артур. Дімка любить однаково наших діточок і Єву називає лагідно “доця”.
Знаєте, жіночки, що я хочу вам сказати. Всі труднощі у нашому житті тимчасові. То як злива, після якої обов’язково буде кольорова веселка.
Якщо чоловік пішов від вас, то так треба. Значіть, ви ще точно зустрінете своє справжнє щастя. Просто треба трішки почекати. Он я на свого принца 3 роки чекала і дочекалася.
Вам сподобалася така чудова історія нашої читачки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!