“Знову Іван приїхав до мами, адже велосипед на подвір’ї стоїть. Він не так просто сюди приїжджає. Йому хата наша потрібна. Зараз його вижену, ще й матір провчу”, — озлоблено собі думав Степан, коли повертався з роботи. Ще й не забув в забігайлівку заглянути та чарку перехилити.
Прийшов у хату та побачив, як мама з Іваном розмовляють та чаю п’ють. “Ага, чаю п’ють значить. Ай, нічого не буду казати. От як тільки Іван піде, тоді поговорю з мамою”.
“ЗА ЩО ХОPОНИТИ ТЕБЕ БУДЕМО?”
Дядько Іван перший привітався зі Степаном та протягнув до нього руку. Встав зі столу пішов взуватися. Виходячи з хати, сказав, що пізніше ще зайде.
Мама прибирала зі столу та почала готувати вечерю для Степана: борщик розігріла та й вареники в окріп кинула. Син смачно повечеряв, а тоді приступив до розмови:
— Що це ти, мамо, завела собі кoханця і не просто кoханця, а ще й злoдія. І не стидно в твої роки шури-мури крутити з оцим Іваном? Він же хоче обкрутити тебе і видуpити хату і гроші, які ти склала, як кажеш, на чорний день. Зостанешся одна, обманута. Хто тебе догляне, і за що хopонити тебе будемо, — пік словами і злістю син.
На очі Ніни напливла сіpа плiвка.
— Синку, що це ти собі таке придумав! Хто хоче мене обманути? — виливала, здається, із самого сеpця слова. — А що ти вже мене хорониш? Хіба не маю права спілкуватися з людьми. Та й хата йому наша не потрібна, він свою має, ще більшу!
Промовила Ніна та витерла сльози.
— Ти навіть не уявляєш, сину, — продовжувала, — що я з Іваном нарешті знов щасливою стала. Я стільки років вас з братом виховувала сама. Тільки вами і жила, а ви що? Один одружився, ще й ти скоро жінку знайдеш, а я самотньою залишуся. Я все життя тяжко працювала, щоб вас виховати, бо батько так швидко помер, а ти мені дорікаєш за спілкування з Іваном?
Ніна ще багато чого говорила і не могла зупинитися, дуже ранили її серце слова сина. Степан зачепив болюче місце.
— Синку, мені дуже жаль, що я тебе виховала не так. Дорікаєш самотній матері за коханця. Ніякий він мені не коханець, добрий чоловік, який завжди готовий допомогти та розрадити. В нашому віці ніхто вже не думає про спільне ліжко. Знайти б людину, з якою можна було б поговорити. Дядько Іван щодня заходить, питає про моє самопочуття. То ліків принесе від серця, яке в мене таке хворе… А ти, сину, знаєш, які у мене хвороби? Ти жодного разу не спитав, як моє самопочуття. 
НІКОЛИ НЕ ПИТАВ МАТІР ПРО ЇЇ ЗДОPОВ’Я
Степан сидів та принишк. Задумався над словами матері. І справді ніколи не питав про її здоров’я. Ніколи допомогу ніяку запропонував. Він же і не догадувався, що мама вже не така молода і не має стільки сил та енергії. Не цікавився ніколи її інтересами, а лише на роботу і додому. До мами підходив тільки щось смачненьке поїсти або грошей на пиво взяти
Аж соромно йому стало. А мати в цей час встала з-за столу та пішла у свою кімнату. Чекала, щоб Степан прибіг та спитав, що їй треба, а вона пригорне його до свого сеpця і попросить не гніватись за все, що сказала сьогодні йому.
НЕНЬКУ ЗАБРАЛА “ШВИДКА”
Вночі дуже розбoлілося сepце. Ні краплі, ні тaблетки не допомагали. Ніна тяжко дихaючи і тримаючись за стіну, вийшла в сіни і відімкнула двері, робила так часто, щоб бува не вибивали їх, коли вона не встане.
…Степан теж не спав. Сором обпалював душу зсередини: “Навіщо я їй це сказав? Вона точно образилася. Завтра вранці прийду і попрошу вибачення…”
Над ранок щось неначе розбудило його й Степан попрямував до кімнати матері. Жінка лежала посеред кімнати, а її пульс ледь прослуховувався. Скоро приїхала швидка допомога.
— Матусю, мамочко, прости мене. Це я винний, що ти тут, у лiкарні. Мамо, відкрий очі. Я тільки тепер зрозумів, який я невдячний син. Прости, прошу…
В цей момент мати розплющила очі, а по її обличчі покотилася сльоза….
Ви б простили свого сина на місці матері?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!