У мого брата Романа є донька Світланка. От імʼя їй на 100 % підходить – така світла і щира дитинка, золоте волоссячко має.
І так, як ми живемо у сусідніх районах, то я часто прибігала її няньчити після пар. Згодом вже вміла і підгузки поміняти, з пляшечки погодувати та колискові заспівати.
Так минуло вже 17 років, Світланка виросла справжньою красунею та розумницею. І я досі стараюся її якимись гостинцями чи подарунками потішити. Я досі самотня, ні дітей, ні чоловіка, тільки робота. Тому от всю любов віддаю племінниці.
Посада у мене висока на фірмі і я часто буваю у відрядженнях не тільки по Україні, але й закордоном. І щоразу з якоїсь поїздки стараюся привезли рідним подарунки. Про Світланку звісно, не забуваю і особливо ретельно вибираю сувеніри.
Правда, Роман та його жінка з цього не в захваті:
– От яка користь їй з цього намиста? Дешеве, швидко порветься! Краще б якусь гідну річ купила – бурмотіла Марія.
Але навіть те саме намисто Світлана носила щодня до школи.
Нещодавно я повернулася з відрядження, була в Італії. Мамі та братові купила продуктів, сувенірів, пару пачок кави смачної. А Світланці дуже довго вибирала подарунок, бо в неї нещодавно було день народження. Хотіла щось красиве, аби їй личило до всього. І от в одному магазині побачила набір – браслет та сережки. Одразу в душу запав, бо сережки мали голубі камінці – як очі Світланки. Звісно, набір коштував чимало євро, але я без вагань купила. Це ж для улюбленої племінниці!
Світлана, коли побачила подарунок, то дуже зраділа та образу одягла сережки і браслет. А от за столом була якась не дуже святкова атмосфера:
– Знаєш, Наталко, ти всяке барахло тягнеш Світлані.
– Яке барахло, це ж сережки!
– А могла б краще гроші подарувати. Ти ж на такій роботі працюєш, закордон їздиш.
– Таке враження, наче я на відпочинку. Це частина моєї роботи.
– Якби ти подарувала гроші, то ми б могли оплатити бодай перший місяць оренди квартири для доньки. Ти ж знаєш, які у Львові дорогі квартири, а Світлана мріяла туди вступити!
Така поведінка Марії мене трохи шокувала. Ну так, навіть якщо я і гроші подарую – то Світлана повинна ними розпорядитися, не мала дитина. Могла б собі косметики купити чи одяг. Але аж ніяк платити оренду квартири, це смішно!
Ну і за столом ми почали так сваритися. Мама ще й стала на бік брата, всі накинулися на мене, як ті шакали. Не витерпіла такого хамства зі сторони родичів, взяла речі та пішла додому. Тільки ввечері мені написала смс-ку Світланка, де дуже сильно дякувала за такий подарунок.
Не розумію, що я роблю не так. І невже через саме мою посаду брат та його жінка вважають, що я повинна носити супер-дорогі речі та піклуватися про племінницю? Я ж тільки тітка, врешті-решт.