Я покинула чоловіка і дітей та поїхала сама у відпустку, але це дало свої плоди.
З Денисом ми одружені уже майже 10 років. Маємо двох синів – 8 та 3 років. Весь побут на мені, виховання дітей теж, ще й до того я працювала 5 днів на тиждень.
Від чоловіка жодної допомоги, лише нападки та докори.
– Чому посуд у раковині стоїть уже пів дня? – питає Денис.
– Я прибирала в будинку та робила із старшим сином уроки – відповідаю.
– Що ж там прибирати? Включила робот-пилосос і все. З дитиною теж саме. Він пише, ти лише перевіриш. Це всього кілька хвилин, а ти вже більше години вдома. Так і посуд могла поставити в посудомийку і натиснути одну кнопку. Все, далі все зроблять за тебе.
– Тобто те, що я роблю незначне?
– Що ти там робиш? Кілька кнопок натиснеш і все готове.
– Речі треба ще розвісити і скласти після прання, після робота-пилососа треба домивати, з посудом теж не все так просто.
– Та не прибідняйся – гаркнув Денис.
Все моє життя крутилося навколо прання, прибирання, готування, роботи та догляду за дітьми й чоловіком. Я не мала і часу в гору глянути. Денис же тільки дорікав і нічим не допомагав.
– Я добувач, все в дім приношу. Все решта твої обов’язки, не треба на мене їх вішати. Моя мама якось всьому раду давала без цих роботів, а ти лінива і щ ними не встигаєш.
Раніше наше життя було геть не таким. Я мала час на зустрічі із друзями, вдома завжди було чисто і я не була настільки втомленою та невиспаною. Денис міг навіть вночі зварити мені бульйону, коли я хворіла. Ми мріяли разом поїхати в подорож.
Тепер же я, як білка в колесі бігаю щодня і толку немає, ніхто навіть не подякує. Коли ж прошу допомоги в чоловіка, чую лише:
– Інші жінки дають всьому раду, а ти лише жалієшся. Ще й встигають за собою доглядати, а ти глянь на себе.
Коли ж починаю розмову про спільний відпочинок, про який ми так мріяли, Денис знову починає:
– Ти так сильно втомлюєшся, можна подумати, що тобі потрібен відпочинок. Аби тільки гроші витратити.
Одного дня я вирішила, що з мене досить. Я заслужила відпочити. Наготувала чоловіку та дітям їжі на перший час, а сама зібрала необхідні речі і поїхала.
Зранку до мене розлючений зателефонував чоловік.
– Ти де? Чому діти не зібрані? – волав у слухавку Денис.
– Я поїхала відпочивати – кажу.
– Хто з дітьми буде?
– Ти.
– Мені на роботу ще треба ходити.
– Я теж ходила і все мусила встигати. Там же роботи кілька хвилин і все готове. Ти ж так казав, тому ти впораєшся – договорила я і поклала слухавку.
Я іноді телефонувала до чоловіка, щоб запитати як діти і продовжувала насолоджуватись відпочинком.
По приїзду додому, Денис мене обійняв міцно та вибачився, що не цінував того, що я роблю. Сказав, що йому було дуже важко самому і він нічого не встигав. Навіть, його мама робила йому зауваження.
Я ж тепер не дозволю робити із себе рабиню. Як вважаєте я правильно зробила?