Я ніколи не хотіла дітей. Можливо через те, що коли мені виповнилося десять років – мама народила близнюків. Вона вирішила, що я вже достатньо доросла, аби няньчити їх. Сама відпочивала, а на мене скинула усі справи. Я самотужки мила, перевдягала братів. А якщо й виходила на прогулянку, то лише з ними.
Звичайно, малюків я любила. Але було вкрай прикро, коли згодом однолітки йшли на дискотеки, а я сиділа вдома з хлопчиками. Тож не дивно, що ще тоді вирішила – власних дітей не хочу. Мама завжди сміялась і казала:
– Не вигадуй! Зустрінеш кохання і все зміниться!
– Ой, не думаю! З коханим я буду подорожувати й насолоджуватись життям!
– Дивись мені, бо я онуків хочу!
Чесно кажучи, мені було байдуже, що там ненька хоче. Саме через неї все так і склалося. Досить довго я не могла зустріти своє кохання. В університеті зустріла гарного хлопця Дмитра. Та коли я йому зізналась, що ніколи не хочу мати дітей – він просто втік. А я його справді кохала.
Згодом я влаштувалась на роботу і вже змирилась, що ніколи не знайду пару. Адже навряд хтось прийме мою позицію.
Та одного разу мені в соцмережах написав один парубок. Ми почали спілкуватись. Це тривало кілька місяців і мені здавалось, що ніхто на світі не розуміє мене краще. Тоді я зізналась, що стосунки з чоловіками не складаються, через те, що я не хочу дітей. А Богдан лиш зауважив, що якщо мене кохатимуть, то приймуть такою, як я є.
Врешті ми зустрілися, а згодом і одружилися. Ми прожили у шлюбі чудових три роки – подорожували, відпочивали, усе, як я мріяла. Та одного вечора чоловік сказав слова, які змінили моє життя:
– Мені все це набридло. Як хочу дитину. Всі друзі вже давно бавлять нащадків. А я…
– Оттакої! Але ж ми не планували!
– То ти не планувала! А я все чекав, коли ти захочеш!
– Але ж я не хочу!
Це була наша перша серйозна сварка. А все так добре було. Навіщо псувати? Та наші стосунки вже не були такими, як раніше. А одного вечора Богдан повідомив:
– Якщо ти не народиш – я піду!
Чути це було вкрай боляче. Я не знала що робити. Намагалась пояснити, що не готова.
– Що ти за жінка? Як можна не хотіти дітей?
Я довго думала. Але понад усе боялась втратити коханого. Згодом переконала себе, що зможу стати гарною матір’ю. Врешті одна дитинка – то не так важко.
Минув рік і я народила гарненьку дівчинку Діанку. Богдан стрибав від щастя, дарував мені подарунки й в усьому мені допомагав. А я ненавиділа його. Адже через нього мені довелося пройти справжнє пекло. Пологи були важкими і я ще місяць не могла нормально відновитися. Вже мовчу про те, що фігуру зіпсувала остаточно.
Донька зростає, капризує, я майже не сплю. Це не життя, а існування якесь. А тим часом чоловік нічого не розуміє і вже на сина натякає. Може, мені краще розлучитися?
Як гадаєте, справді жінка зобов’язана народжувати? Чи щось зі мною не так?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!