Коли я зустріла Анатолія мені було 29 років, а йому 33. Я покохала, погодилась вийти за нього, хоча він був розлучений і мав дитину, яку самотужки виховував. Так сталося, що перша дружина втекла з іншим, залишивши малу доньку.
Анатолій був прекрасним татом. Дбайливим та добрим. Коли я познайомилась з ним, Алісі виповнилося 9 років. І вона відразу ж продемонструвала, що не збирається мене терпіти. Їй було добре з татом, інша жінка лишень заважала. Та ми щиро кохали й все ж вирішили побратися. Хоча я все ж переймалася.
– А раптом Аля ніколи мене не полюбить?
– Не переймайся, вона дівчинка, їй потрібна жіноча увага, тож з часом все буде добре.
Я все чекала, та ставало дедалі гірше. У підлітковому віці Аліса поводилась жахливо. Навіть Толіку було важко з нею, дівчина протестувала, відмовлялась вчитися. Я хотіла потоваришувати із нею, аби вона ділилась наболілим, а я, наче мати, могла розрадити, допомогти порадою. Та все марно. Спокійно стало лише, коли дівчина поїхала на навчання. Я все сподівалась, що вона подорослішає і змінить своє ставлення до мене. Але і цього не сталось.
Ми мріяли про власну дитину, але через постійні клопоти з Алісою, відмовились від цього наміру. Згодом життя наче налагодилось. Спокійно собі працювали, подорожували. Роки минали. Та раптом Толік почав хворіти, він постійно скаржився на втому.
Врешті я все ж вмовила його піти на обстеження. А далі – наче страшний сон. Жахливий діагноз, три роки боротьби за життя, терапія. Аліса відмовилась мені допомагати, стверджувала, що їй бракує часу, багато роботи, діти. Все лягло на мої плечі. Та я ніколи не скаржилась, хотіла бути поряд з чоловіком. Вірила в його одужання.
Та дива не сталося. Анатолій помер. Я залишилась одна. Згодом дізналася, що чоловік оформив заповіт. Та коли я його побачила – мало не впала. Він залишив половину квартири донечці. Хоча ми прожили у шлюбі 30 років, а їй і без того вже дісталася квартира бабусі. Аліса прийшла і нахабно заявила:
– Ну, що як будемо вирішувати?
– Я не знаю, не очікувала такого.
– А що ви хотіли? Щоб тато чужій людині квартиру віддав?
– То я вже чужа? Добре, що ти навіть доглядати тата не хотіла!
– Ну вас є два варіанти: виплатити мені половину вартості цієї квартири, я вже дізналася – це 13 тисяч доларів, або продати її і поділити гроші.
– Але ж де я знайду такі гроші? Все на лікування пішло. А за половину вартості я собі житла не придбаю.
– Думайте, даю вам кілька місяців. Мені гроші потрібні.
Коли Аліса пішла – я гірко заплакала. Я так і залишилась для неї чужою людиною, їй байдуже, де я зустріну старість, що зі мною буде. Хоча для мене вона, наче рідна.
Не знаю, що робити. За 13 тисяч я можу придбати хіба зовсім занедбану квартиру на околиці. І схоже, доживатиму віку там одна.
Порадьте, як мені бути? Що ви думаєте про цю ситуацію?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!