Уже життя Тамара Павлівна прожила у селі. Її руки та спина знали, що таке важка праця.
Але на старість жінка вирішила, що час їй перепочити. Переїхала у невеличку квартиру в місті. Проміняла городи на балкон.
-У селі без роботи сидіти гріх. Та й не виживеш, сидячи на ліжку і нічого не роблячи, – розмахувала руками Тамара на лавці біля під’їзду. – Мені вже 70 скоро. Хочу до дітей поближче, а не до корів та курей.
-Правильно-правильно, підтакували сусідки.
З усіма Тамара вже встигла познайомитися. Не знайшла спільної мови тільки із сусідкою знизу.
Там теж жила пенсіонерка, але міська. Що таке город і сад ніколи й не чула.
Чула Тамара, що вона все життя лікаркою пропрацювала. Пані. Дуже примхлива та вибаглива. Мало з ким із дому ладнає.
От і з Тамарою у неї якось не склалося.
Ще й посварилися, як тільки Павлівна у квартиру заїхала.
Тамара звикла трясти коврики, покривала з ліжка і скатертини. Колись робила це з ґанку. А тут його нема. Зате є балкон.
І ось витрясала вона коврик, як почула крик знизу.
-Що ви там таке виробляєте?! Ще й над моїм балконом! Побійтеся Бога! Ви що, зовсім уже того?
Тамар глянула наниз. Побачила розпашіле лице сусідки.
-Я ж не бачила, що ви там стоїте.
-Яка різниця стою чи ні! Мені в дім сміття ваше летить! Виходьте надвір і тріпайте все, що хочете. Я ж то думаю, чого минулого разу у мене вся білизна в бруді була. А це ваших рук справа!
Тамара не відповіла нічого. Образилася. Відтоді речі з балкона не трясе.
Наступного разу сусідці не сподобалося, що Тамара біля під'[їзду лускала насіння. Лушпинням, мовляв, насмітила.
-Я ж не спеціально. Он усе в пакетик кидаю. Що не попало, то вітер заніс… Пташки ж зараз усе визбирають, – виправдовувалася Тамара.
Ще якось Тамара поливала квіти на балконі. Дістала від знайомої за те, що вода струмком полилася вниз.
– То моїм квітам засохнути чи що?
-Ви гляньте на що схоже моє вікно! Усе в бризках. А підлога яка мокра. Дивіться-дивіться! Ви це все спеціально мені робите чи як?
Тоді Тамара навіть заплакала, щоб ніхто не бачив. Чим же вона так не вгодила сусідці, що там їй жити спокійно не дає?
Коли дочка почула материні історії, вирішила сама навідатися до принципової сусідки.
Подзвонила у двері. Спершу ніхто не відчиняв, а потім з того боку виглянула невеличка пенсіонерка.
Сусідка вже була готова до скандалу. Але Софія поставила на стіл коробочку цукерками і вибачилася за матір.
-Вона все життя в селі провела. Там воля, інші закони.. Там ти сам собі господар. А тут сусідство. Важко їй перелаштуватися одразу. Мама насправді дуже добра людина. Старається всім вгодити.
Сусідка помовчала, а тоді розуміюче кивнула.
-То й ви на мене не ображайтеся. І передайте, що ваша мама телевізор не дуже голосно вмикала вечорами. А то багато хто тут рано лягає спати.
-Передам. Але це вона так, бо має проблеми зі слухом.
-Купіть їй навушники – і проблем не буде.
Сусідки поспілкувалися, дійшли спільної згоди і розійшлися.
Відтоді сварок поменшало.
Жінки навіть спілкуватися почали.
-Я вам, як колишній медик, пораджу зробити так..- тепер чулося від примхливої сусідки. Інші пенсіонерки навіть дивувалися, як це Тамара спільну мову з цією панянкою знайшла.
Поради колишньої лікарки справді помагали.
Так сусідки здружилися. Тепер часто разом лузали насіння біля під’їзду, чаювали і ходили на ринок чи до магазину навпроти.
Донька Тамари тільки посміхалася, зітхаючи з полегшенням.
А які у вас стосунки із сусідами?
Чи натрапляли на нестерпних сусідів?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!