У серпні моя невісточка отримала у спадок від покійної бабусі невеличкий будиночок у селі Чижиків. Буквально їм з квартири їхати 20-30 хвилинок автомобілем.
Але самі розумієте, у якому стані була хатинка. Паркан дуже покосився, де-не-де повипадали дошки. Дах протікав та покрився мохом. Половина подвір’я просто заросла бур’янами, не було ні кабельного телебачення, ні інтернету.
І до середини жовтня Артур з Наталкою постійно їздили на дачу. Однак, винесли тільки старі речі від бабусі та запрошували друзів на шашлики. Син говорив, що поки нема сенсу робити ремонт у будинку:
– Ма, ну а ти ціни на будматеріали бачила? А знаєш, скільки коштує найняти бригаду майстрів. То шалені гроші.
– Ну поки собі відкладайте по трохи, так і до літа зробите ремонт.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Однак, син до моєї поради не дослуховувався. То треба машину на СТО загнати, то новий ноутбук взяли в кредит, то Наталка хоче на Новий Рік у гори поїхати.
І вже з листопада та хата на замку. Я нещодавно туди приїздила з сином поприбирати на подвір’ї, розчистити доріжку від снігу. Та і заодно подивилися, чи ніякі злодюжки чи безхатченки там не “господарювали”.
До речі, сама територія мені дуже сподобалася. Можна поставити якусь альтаночку, декілька грядок зробити. Я давним-давно мріяла про будиночок, аби там пенсію спокійно провести.
І, якщо чесно, жити у Львові мені важко. Чоловік помер у 2008 році, тому сина я сама виховувала. Удвох якось легше було, поки Артур не одружився та не переїхав до Наталки.
Я не турбувала сина, бо розуміла, що тепер у нього є своя окрема родина. Хоча невістка часто привозила до мене онуків ввечері десь на годинку, щоб поняньчити або ж залишала на вихідні. Однак, більше часу я проводила на самоті. Навіть песика завела, пекінеса, аби сумно не було.
Тому вирішила обмінятися – дітям залишити свою двушку на Сихові, а вони мені дають ключі від дачі. І я за свої гроші там зроблю ремонт, маю пару тисяч на “чорний день”.
Але Артур був категорично проти:
– Ну це не моя дача, а Наталки. І не думаю, що їй ця ідея сподобається.
– Чому? Мою квартиру можете продати чи здавати в оренду.
– Мамо, ну от скажи, хто в такій радянці захоче жити? Скільки ми отримаємо за оренду? 7-8 тисяч? Ну ти смішна чи що?
– Але ж я твоя мама і прошу піти на поступки.
– Хочеш – то дзвони до Наталки та сама вирішуй, а мене в цю справу не вплутуй.
Ну і я вирішила на пряму поговорити з невісткою, може, вона мене точно зрозуміє.
– Я можу свою квартиру продати. Або ж ви там господарюйте. І так на ту дачу ні ногою за всі свята. А я до літа встигну ремонт зробити, онуки в гості приїздитимуть.
– Ага, ще чого! Ось як ви до мене заговорили, коли почули про дачу. Що, вирішили собі ласий шматочок відкусити?
– З чого ти це взяла? Місце хороше, але пропадає без господині.
– От ви не господиня там точно, тому не командуйте. Це моя власність, що хочу – те і роблю. А ваші поради мене мало цікавлять.
Реакція невістки мене дуже обурила. Почала на мене кричати, лаятися, називала корисливою жінкою.
Ну невже я щось погане запропонувала? Хата пустує, толку з невістки взагалі нема. А син став на її бік, почав захищати!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!