У мого чоловіка є ще старша сестра Аліна. Вона живе в кімнаті гуртожитку з двома дітьми. Ту кімнату їй купили батьки. Грошей на квартиру дочці у них не було, а Аліна сказала, що в селі з ними не житиме. Та зовиця таким подарунком все одно була незадоволена.
– Те ж мені подарунок. Мені тепер тіснись з дітьми на кількох квадратних метрах – бурчала Аліна.
Ми ж з Василем жили перший час із моїми батьками, а згодом купили ділянку під будівництво та навіть звели будинок. Щоправда там ще повно роботи, бо це лише коробка.
Ми з чоловіком добре заробляємо та й мої батьки допомагають, я у них єдина донька.
Зовиця як довідалась, що ми будуємось, одразу приїхала на оглядини.
– То це правда, значить? – з порогу почала Аліна.
– І тобі привіт. Ти про що? – питаю.
– Те, що ви будинок будуєте.
– Так, правда.
– Це ж зараз страшенно дорого. Вам що немає куди гроші викинути?
– Ми їх не викидаємо, а вкладаємо у нерухомість. Згодом цей дітям нашим дітям залишиться.
– Його сестра бідує, ледве зводять кінці з кінцями, а Василь будується. Хіба це справедливо?
– А що ти хотіла? Щоб він тебе утримував? Не хочеш бідувати – то йди і працюй, як решта людей.
– Зараз немає роботи нормальної, а робити за копійки не хочу.
– Ну то бідуй тоді.
– З твоєю появою Вася дуже змінився. Не той, що був раніше.
Мене її ці слова розсмішили. Аліна звикла з брата тягнути все. То на дітей, то на ремонт, то на їжу та одяг. Коли ми одружились, я це припинила, бо хочу, щоб чоловік утримував власну сім’ю. Аліна нехай сама себе та дітей забезпечує, не маленька. Крім того їй батьки допомагають.
У дітей ще й тато є, про якого Аліна нікому не розповідає. То нехай і він участь приймає у вихованні дітей.
– Ти хоч знаєш, що в сім’ї потрібно допомагати один одному, а не все лише собі? – продовжила Аліна.
– І чим же ти допомагаєш іншим? Гаманці спустошуєш? Бо тільки й знаєш, що нити та жалітись, аби тобі грошей дали.
Від цих моїх слів Аліна розчервонілась і хотіла дати мені ляпаса, але до нас підійшов Вася.
– Ти чуєш, як твоя дружина зі мною говорить? Вискочка. Постав-но її на місце, бо геть розпочалась – заговорила Аліна з притиском. – Та й племінникам міг би чимось допомогти, вони чекають.
– Знаєш, що, сестричко, йшла б ти додому. Нам скоро цемент мають привезти, то ж ніколи буде розмовляти – роботи багато – спокійно сказав Вася.
– Що вже під каблук до себе загнала дружинонька твоя?
– Аліно, їдь додому.
Зовиця дуже зла поїхала від нас, бо не чекала від брата такої «зради».
Ми і далі працюємо над своїм будинком, з часом заселимось. Рада, що чоловік став на мій бік, а сестру поставив на місце.
Які стосунки з родичами у вас?