Я побачив Люду на своєму випускному. Це був чудовий вечір, я випив шампанського, набрався сміливості та підійшов до неї.
– Ти на індивідуальному навчалась, ніколи тебе не бачив?
– Ні, я сестра Оксани, молодша.
Я відразу закохався. Ще й так, що сон втратив. Та мусив готуватись до вступу в університет, мав багато планів. Іспити склав добре, мене зарахували на навчання. І тут раптом прийшла до мене заплакана.
– Я вагітна. Що я робитиму з дитиною? Мені ж 17.
Я намагався її заспокоїти й обіцяв, що завжди буду поруч. Разом ми пішли до моєї мами. Вона страшенно репетувала. Тоді подалися до батьків коханої. Її тато мало не вбив мене. Та я лише стверджував, що знайду роботу і ми впораємось.
– Що ви вигадуєте? Ви діти ще! Нехай йде на аборт, а ти їдь у свій університет і забудь про неї.
Та ми так не могли. Зі сварками й криками на весь під’їзд Люда зібрала речі та ми пішли геть. Коли я повідомив мамі, що не поїду на навчання, вона сказала, що знати мене не хоче. Мовляв, все, що вона вклала в мене, гроші на репетиторів, години виховання – все марно. Вона звинувачувала в усьому Люду, хоча її провини зовсім не було.
Тоді ми зрозуміли – допомоги від рідних годі чекати. Зібралися і поїхали в село. Там була хата моєї бабусі. Старенька померла два роки тому, але завжди казала, що свій дім мені залишить. Батьки планували дачу зробити. Та після усіх цих подій, я сказав, що хата моя.
Досить швидко я знайшов роботу на агрофермі. Мене цінували, адже ніколи не був дурним. Люда народила хлопчика. А я вступив на заочне відділення в аграрний університет. Згодом на світ з’явилась ще й наша доня.
Зараз минуло всього десять років, мені 29, а я щасливий батько двох дітей і заступник директора аграрної фірми. У нас великий будинок і все чудово. Нещодавно була зустріч з випускниками. Я дивився на своїх друзів, які досі не мають сімей і фактично нічого не досягли та розумів, що я багата людина. І якби тоді Люда не завагітніла – нічого б не мав.
Лишень одне хвилює, з батьками ми досі не спілкуємось. Прикро, що наші діти не знають бабусь і дідусів, позбавленні їхньої любові й піклування. Але що робити? Невже прийти до них, наче й не було тієї зради?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!