Як тільки сестрі виповнилося 18 років, мама вирішила переписати на неї все своє майно.
– Синку, не ображайся. Ти он, як гарно сам собі раду даєш. В тебе вже й дружина є, дітки такі хороші, а в Іванки нічого. Хай хоч гроші будуть, гляди, й життя своє швидше влаштує.
Вона щиро вірила, що донька буде доглядати її на старості літ.
– Сам знаєш, як воно, коли тебе невістка доглядає… Як не крути — чужа людина. А навіщо нам ті сварки, ті клопоти?
Я скандалів не влаштовував і зла на маму не тримав — її гроші, то хай і розпоряджається ними так, як вважає за потрібне.
От тільки ніхто й подумати не міг, що сестра через рік дремене за кордон.
– Мені роботу в Чехії запропонували! Мамо, ти що — не рада?
– Рада, доню, звісно, що рада, але коли ж ти повернешся додому?
– Скоро, дуже скоро!
Але знову жити в Україні сестричка взагалі не планувала. В Празі вже встигла добре обжитися, навіть з хлопцем якимось познайомилася. Каже, що на днях вони збираються розписатися.
– Олеже, ну що я забула в тій Полтаві? Мені там робити нічого.
– А як же мама?
– Ви ж завжди у неї під боком. В разі чогось — допоможете.
Коли мама зрозуміла, що Іванка поїхала назовсім — схопилася за голову. Хто ж тепер буде про неї піклуватися?
Одного дня покликала до себе мою Даринку.
– Невісточко, слухай мене уважно! Я вже немолода, здоров’я далеко не таке, яким було колись. Відчуваю, що скоро доведеться мене доглядати. А хто з тим впорається краще, ніж ти?
– Ірино Петрівно, але….
– Ти не хвилюйся — я тобі платитиму! 1000 гривень на місяць.
– Та не потрібні мені ваші гроші! Знайдіть собі когось, хто сидітиме з вами за ті нещасні копійки, а в мене діти, про яких я повинна дбати.
Шкода мені було мами, але й дружину добре розумів. Вона швидко розкусила хитрощі свекрухи.
– Олеже, ти сам знаєш, що я твою маму люблю і поважаю, але переписати на доньку двокімнатну квартиру, а нам дулю показати — це не найкращий її вчинок.
Найрідніша ще не раз телефонувала мені, скаржилася на невдячну невістку. Одного разу просто не витримав і випалив:
– Дзвони Іванці. Нехай пересилає тобі гроші на доглядальницю!
Образилася. Тепер навіть не приходить. А я вини за собою не чую — вважаю, що все зробив правильно.
А що думаєте Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!