Оксана шепотом промовила до матері:
– Мамо, що тепер буде? Мені дуже соромно… Село точно буде сміятися… Наречений не приїхав на весілля, що я маю тепер робити? Хоч крізь землю провалитися.
– Не плач, Оксано, все буде добре, – мати заспокоювала доньку.
– Олеже! – гукнула сусіда. – Їдьмо до поїзда.
– Іду, – відповів той. – Людмило Іванівно, за вами і на край світу.
Жінка грюкнула дверима автомобіля та сіла на переднє сидіння.
– Їдемо моїй донці шукати нареченого, – сказала серйозно мати. 
Олег шоковано глянув на жінку:
– Ви зараз серйозно? Ніхто ж не погодиться.
– А що тут такого? Чому б ні? – щиро здивувалася. – Я дам гроші, вони зараз всім потрібні.
Людмила Іванівна попрямувала на перон та заговорила з двома хлопцями. За декілька хвилин вона вже вела хлопців до машини.
– Олежику, тепер їдемо в магазин, – сказала. – Одягнемо молодого з дружбою.
– Молодий документи має? – посміхнувся Олег.
– Все є, не переживай. Краще познайомтеся: наречений Андрій і його дружба Ігор…
– О це вже гарний молодий! – загомоніли гості. – Нарешті.
Оксана вибігла з хати і побачила двох незнайомих чоловіків. Мама обняла дочку і відвела її трохи вбік:
– Це Андрійко. Ти маєш вибір: або ти виходиш за нього заміж, а потім розлучаєшся, або тебе все життя буде переслідувати сором.
Оксана посміхнулася та підійшла до нареченого.
Весілля відсвяткували гарно. Андрій чудово увійшов в роль. Так все було гармонійно, що гості нічого не запідозрили. Коли все закінчилося, Оксана підійшла до чоловіка та промовила: “Дякую. Ти мене виручив”. Глянула на нього ще раз і додала:
– Не хвилюйся. Нас швиденько розлучать.
– З чого ти взяла, що я хочу розлучатися, – упевнено сказав Андрій. – Давай ближче познайомимося….
– Оце так життя! – подумала вголос. – Із полум’я та в пeкло. Один клявся, що любить, і покинув, інший не любить і не покидає…
З того часу так і живуть 20 років, двоє дітей виховали. А свекруха досі дивується такій долі. Весілля, яке мало стати соромом на все село, стало великим щастям. Зять обіймає тещу та й запитує, скільки має дати грошей за таку дружину:
– Не ви мені, мамо, а я вам. Хоча… такої жінки ні за які гроші не купити.
Вам сподобалася історія?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!