Останнім часом мені здається, що люди почали забувати справжнє значення слова «дружба».
Є в мене подруга, з якою ми разом ще з пелюшок. Батьки й в один садочок нас водили, і в один клас віддали, а в дорослому житті ми ще й кумами стали.
Варто зауважити, що люди ми з нею зовсім різні. Та і долі в нас мало схожі.
Ангеліна завжди хотіла мати велику родину, а життя наче її підслухало: спочатку вона народила двійню, а потім ще двічі стала мамою. Мене така кількість дітей лякала, але чоловік подруги заробляв достатньо, щоб кожне дитя отримувало все лише найкраще. Це викликало і повагу, і захоплення.
У мене ж якось із фінансами завжди складно було, іноді зарплату ледь на місяць розтягували… І це в нас всього один син, навіть тварин домашніх немає!
Коли доля зовсім іншою стороною до нас поверталась, Ангеліна завжди приходила на поміч. Якось у нас грошей навіть не продукти не лишилось, то подруга покликала нас у гості, мовляв, про свято якесь згадала.
– Проходьте, роззувайте, сідайте до столу. Я не знала, що ви любите більше, тому замовила і курку, і рибу, і салати… Свято сьогодні велике церковне, його з друзями годиться зустрічати! – припрошувала нас до столу Ангеліна, вигадуючи паралельно якусь причину наших посиденьок.
Животи ми тоді так понабивали, що ледь дихали. Так подруга ще й із собою їжі на тиждень навантажила, якраз до зарплати…
У такі моменти я дякувала долі, що маю у своєму житті таку людину.
А потім Максима, чоловіка Ангеліни, звільнили з роботи… Вони трохи й встигли за ці роки навідкладати, але всі ті заощадження пішли на погашення іпотеки. Тепер уже на продукти не вистачало їм…
Багато хто від них відвернувся тоді, бо дружба без грошей зараз мало кому треба.
А от ми, хоч і зірок з неба не хватали, лишились поруч. На два місяці ми буквально стали однією сім’єю: разом готували з того, що вдома було, разом вечеряли, разом справлялись з проблемами.
Зараз у них, звісно, все знову налагодилось, «друзі» знову почали повертатись. Але Ангеліна каже, що ті всі люди їй не треба.
Ще в дитинстві мама казала, що не можна всіх підряд друзями називати. Тоді я на неї дуже за такі слова ображалась, а зараз розумію, ще це і є правда…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А у вас є справжні друзі?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!