Днями зателефонувала мені мама й каже:
– Допоможи сестрі чоловіка від армії відкупити, дай три тисячі євро!
– З чого раптом? Нехай десь позичає!
– Та що ви за люди, як можна рідним не допомогти?
– А рідні коли нам допомагали?
– Ну, не всім так щастить в життя.
Після цих слів я засміялась. То он як це називається? Пощастило. З чоловіком я побралась у 22 роки. Ми тоді нічого не мали, обидвоє з простих сімей. Я старша донька, всього нас в батьків четверо було. Жили дуже скромно. Навіть весілля не робили. Просто посиділи з друзями в їдальні школи, трохи потанцювали. А тоді почали думати, як дала бути.
Ми твердо вирішили, що заводити дітей, не маючи грошей і житла – погана ідея. Зібрались і разом на заробітки до Чехії поїхали. Там влаштувались на завод. Жили в гуртожитку, економили на всьому, адже мали чіткі цілі. Повернулись додому через п’ять років. І почався новий етап. Чоловік хотів власне виробництво. Тож ми орендували приміщення і гарували цілодобово. Часом, повертаючись додому не мали сил навіть їсти. Через усе це я довго про дітей і не думала. Народила лише в 32 роки, коли ми вже твердо на ногах стояли.
А потім почали про нас родичі згадувати. Постійно їм гроші були потрібні. Хтось позичав, інші просто скаржились на життя і благали про допомогу. Всі вважали, що ми їм винні.
Так зараз в нас все чудово. Маємо успішну справу. На нас працює близько 50 осіб, прибутки зростають щороку. Ми придбали великий будинок, маємо дві автівки, кілька разів на рік їздимо на відпочинок. Та все це наша заслуга, адже з дому ми ні копійки не мали.
Так от після останньої сварки з мамою я вирішила поговорити з чоловіком.
– То що, дати 3 тисячі сестрі.
– Дивись сама, це ж твої родичі.
– Знаєш, хіба ж ми комусь винні? Набридло мені це все. Досить. Як ми не перестанемо давати гроші – спокій ніколи мати не будемо!
Я твердо вирішила. Більше ні копійки. Відразу ж мамі й повідомила. Відтоді ніхто з нами не спілкується. Навіть на трійцю ненька нас не покликала, хоча завжди в неї всі збирались. Ну і нехай. Як ми їм лише через гроші потрібні. Як гадаєте, варто спілкуватись з такими родичами чи ні? І чи мусимо ми постійно усім гроші роздавати?