Коли чоловік заявив мені, що хоче зі мною розлучитися, я мало не зомліла.
Мені не було прикро, не було боляче, мені було дуже страшно. Справа в тому, що все життя я прожила в його квартирі, яка дісталася йому в спадок від бабусі.
Тепер він планував тут жити зі своєю новою пасією. Куди мені з донькою податися?
Довелося орендувати житло. На оплату комунальних треба було віддавати останні копійки.
Дякувати Богу, що Алінка моя одразу після закінчення школи вступила на бюджет. Університет її мрії знаходився в іншому місті, тому моя доня вибила собі місце в гуртожитку і поїхала здобувати освіту.
Мені, звісно, фінансово стало трохи легше, але я розуміла, що все життя тинятися по орендованих квартирах не буду. Виїхала на заробітки в Італію.
За той час, поки я була там, моя донечка встигла вийти заміж. Я дуже переживала, де ж молодята житимуть, але, на превелике щастя, в мого колишнього бодай на якусь мить прокинулася совість.
– Мамусю, можеш не переживати. Тато віддав нам з Максимом свою квартиру. Тепер на дачі живе зі своєю Мариною.
Я раділа, що моя дитина прилаштована. Вирішила трохи підзаробити і собі на якесь житло. Я ж зовсім сама. У мене ні друзів, ні чоловіка, ні кавалера заможного. Треба про себе подбати.
За 6 років змогла накопичити пристойну суму, та й дітям щомісяця висилала. Думала, вони собі відкладуть на більш простору квартиру. З двома дітками в двокімнатній квартирі тіснувато.
Але коли я нарешті повернулася в Україну на мене чекало розчарування. Діти навіть і не думали економити. Жили на широку ногу, от у них нічого за ці роки і не назбиралося.
Але я зробила для них, що могла. Настав час і про своє майбутнє потурбуватися.
Купила собі невеличку квартиру-студію. Тішилася, що тепер маю власне гніздечко.
Навіть припустити не могла, що це стане приводом для моєї свахи облити мене брудом.
– Що ви за матір така? І ж не соромно!
– Ви про що?
– Про вашу квартиру! Собі купили студію в новобудові, а могли б ті гроші дітям віддати. Вони ж, бідолашні, в тій двушці ледве туляться.
– Я їм щомісяця відправляла по 100 євро, а на свята і Дні народження втричі більше. Куди поділися ті гроші?
Сваха мовчала, а я вже не могла себе стримувати:
– А ви що своєму синові дали? У вас же і квартирка в центрі, і дача за містом, а самі ні гривні онукам не дали. Тільки й думаєте про те, як собі нові чобітки з кофтинкою прикупити.
– Та як ви смієте? Та я… Та ви…
Більше цього слухати я не хотіла. Кинула слухавку.
Вважаю, що все зробила правильно і провини за собою не чую. Донечку я, звісно, напризволяще не покину, але й жертвувати собою заради когось не буду. У неї є чоловік, а я геть сама…
Хто про мене подбає?
Команда “Пошепки” повністю підтримує читачку, яка поділилася з нами цією історією. Їй не повинно бути соромно за те, що вона вирішила забезпечити собі гідну старість. Жінка важко працювала, щоб отримати життя, про яке давно мріяла. Це гідне поваги.
А на чиєму Ви боці в цій історії?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!