Щоб потішити чоловіка спадкоємцем, я вирішила піти на зраду. Чи жалію я про це зараз?

Не кожному щастить створити сім’ю. Навіть якщо вдається знайти свою людину, то щось точно мусить ставити на заваді. У нас цим “але” стала хвороба чоловіка. Виявилося, він не може мати дітей.

Одружені ми були 6 років на той момент. І я постійно намагалася завагітніти. Обоє вірили у диво. Але його так і не трапилося. Аналізи здавали не раз, намагалися лікуватися, але результат нульовий.

Так і жили, тримаючись з останніх сил.

Питань до чоловіка в ліжку я не мала, однак із зачаттям були значні проблеми. Спеціалісти не раз пропонували нам ЕКО. Однак, я знаю, що це дуже дорого і не зовсім безпечно. 

Тож у процесі дійшли висновку, що є ще один варіант. Завагітніти від іншого чоловіка. 

Рішення далося дуже важко. Ні я, ні коханий цього зовсім не хотіли. Постало питання, чи готові ми пожертвувати стосунками заради батьківства. Вирішили, що буде як буде. Нехай.

Але до питання поставилися дуже відповідально. Майже рік підбирали хорошого біологічного батька нашій дитині. Було важливо, що той вів здоровий спосіб життя, мав власних дітей, як доказ хорошої генетики і таке інше. Словом, дрібниць було багато, але ми всі брали до уваги. Та й робити це відкрито ми не намагалися. Я мала просто завести роман на стороні, а після вагітності зникнути із його життя. 

Пошепки

Благо, кандидатів зрадити жінці було немало. Вчинок підлий, знаю, але ми з чоловіком уже марили батьківством. 

І ось нарешті підібрали потрібного претендента. Почалося все зі спілкування, далі були залицяння і через три тижні ми провели ніч разом. Чолові на цей час поїхав з міста. Не хотів, щоб подібне відбувалося під його носом. Я не заперечувала. Сама почувалася не краще. Я просто чекала, доки все скінчиться і ми отримуємо очікуваний результат. 

З коханцем мені було противно. Він навіть не зрівняється з моїм чоловіком. Але обставини змушували. 

Як тільки я побачила дві смужки на тесті, сказала коханцеві, що повертаюся до чоловіка і більше зраджувати йому не хочу. Той не сильно й засмутився, правду кажучи.

Далі я зателефонувала чоловікові. Він був радий. Після цього обом було ніяково, але самі ж вирішили піти на такий крок. Довго забували цю ситуацію і з часом нам вдалося прийняти той факт, що дитина, хоч і біологічно чужа, але все одно належить нам. 

Відтоді минуло вже 8 років. У нас народився синочок. Він і не здогадується, якою ціною нам далося його народження. Я сподіваюся, він про це ніколи й не довідається, адже зараз у нас щаслива сім’я, про яку колись ми навіть мріяти не могли. 

А як ви ставитеся до такої ситуації?

Чи змогли б наважитися на таке самі?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector