Моїм донечкам було по 5 і 2 рочки, коли чоловік кинув мене та втік у село до коханки.
Я тоді думала, що на цьому світ закінчиться. Певно, якби не діти, то я б наклала на себе руки, чесно.
Ми тоді жили у хаті зі свекрухою. І вона після розлучення не прогнала мене геть. Навпаки, просила зостатися:
– Валюша, ну ти мені як рідна донька. І онуків я люблю більше за життя. Благаю, не покидай мене.
Але грошей у нас не було. Я просила у сусідів бодай 20 гривень, аби купити якусь гречку чи крупи на вечерю для діток. Одяг ми часто перешивали зі старшої доньки на молодшу або ж щось купували у секонд-хенді. Нічого нового у гардеробі не було взагалі.
І тоді вирішила поїхати на заробітки. Звісно, діти тоді дуже плакали, кидалися на руки, виривали у мене валізу. Але я розуміла, що тільки закордоном зумію заробити гроші.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я не знала ні мови, не мала нормального досвіду. Тому мені дали роботу на якомусь заводі з виготовлення фарби, а ще прибирала вночі на пів ставки. Гріх було жалітися, бо самі ці гроші врятували моїх дівчаток та Василину Петрівну від злиднів. Нарешті Катерина та Оленка мали новенькі сукні з магазина, хороші іграшки, тепленьке взуття та курточки на зиму.
Потім зробила капітальний ремонт у хаті. Добудували другий поверх, провели опалення та інтернет, тоді я змогла щодня телефонувати до рідних у Скайп. Мали ванну всередині, а не бігали щоразу за стайню. А найбільше дівчатка раділи, коли побачили власні кімнати – красиві шпалери з лялечками та принцесами, рожеві ліжечка та шафки з іграшками.
І за ними пильно слідкувала свекруха. Я бачила, що пані Василина дає моїм дівчаткам ту любов та опіку, якої не вистачає саме від мене. А ще займалася з ними уроками, так Катя і Оленка закінчили школу із золотими медалями та навіть вступити у престижні університети.
Ось так минуло вже понад 20 років. Катерина та Олена вийшли заміж, народили діток. Я досі працюю в Німеччині, але тут зустріла хорошого чоловіка. До речі, мій коханий українець, нас разом звели заробітки. Михайло прийняв Катерину та Олену, як рідних донечок, щомісяця передає їм гостинці та подарунки для онучок.
Але також я щомісяця першим ділом, як отримую зарплату, то кидаю тисячу євро свекрусі на картку. Окремо складаю їй пакунки з продуктами, одяг, подарунки. А коли приїжджаю в Україну на свята, то не забуваю її провідувати. Їй зараз трішки погано по стану здоров’я, тому я ще оплачую лікування та сиділку-медсестру з міста.
Думаєте, я здуріла? Чи мені нема куди гроші діти? Бо так про мене пліткують сусіди, постійно перешіптуються за ці кошти та передачки.
Однак, так я хочу віддячити свекрусі за роки турботи та любові. Якби не вона, то мої кохані дівчатка би пропали.
Знаю, що колишній чоловік про маму взагалі забув та навіть не телефонує. Хто тоді потурбується про пані Василину, як не я? Адже на добро потрібно відповідати добром.
Вдячна Богові, що послав мені таку чудову свекруху. Я пообіцяла, що доки матиму можливість – доти і буду піклуватися про пані Василину.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!