Чоловік змусив мене вийти на роботу з перших днів декрету. Він не розуміє, що я потрібна дитині, що ще годую своїм молоком і хочу насолодитись часом із немовлям.
Коли ми одружились, Олег знав, що я заробляю більше, ніж він. Та це його геть не засмучувало, принаймні він робив такий вигляд.
– Я ще одну роботу знайду, як буде потрібно. – Казав чоловік.
Та це були лише слова. Олег нічого змінювати не збирався. Та мене це не бентежило, бо я мала гарну зарплату.
Все змінилось, коли я завагітніла. Олег почав скаржитись, що треба багато речей дитині купити та й обстеження не дешеві, хоч і радів майбутньому маляті.
– Як ми протягнемо на мою одну зарплату? Треба щось думати – говорив він.
Та це означало, що всі питання маю вирішити я. Другу роботу він так і не знайшов. Хоча міг би спокійно працювати на двох роботах, бо у нього була зміна доба через чотири.
Коли я народила, зарплатні Олега категорично не вистачало. Дуже допомагали мої батьки та свекруха. Як тільки я починала говорити, що нам бракує коштів, а він як чоловік мав би це змінити, Олег відразу відповідав:
– Щось не подобається – виходь на роботу і заробляй, а не вдома сидиш.
– Я ж доглядаю нашу дитину – казала я.
– Нехай твоя мама глядить, а ти працюй.
З часом так і сталось. Я вийшла на роботу, а мама зі свекрухою по черзі няньчили онуку. Чоловік лише знав свою роботу, бо вдома не допомагав нічого.
Я ж металась між роботою та дитиною.
Наші стосунки з Олегом геть зіпсувались через це, бо він вважає, що те, що зараз відбувається – абсолютно нормально.
Я почала думати про розлучення, бо чоловік, який не може взяти відповідальність за свою сім’ю – не чоловік. Мені важко все тягти самій і бачити, що Олег не напружується зовсім.
Знаю, що впораюсь сама й без такого чоловіка, бо мама мене підтримає й допоможе.
Що б зробили ви?