Для моєї мами Роман був важливішим за Бога, Ісуса Христа чи Діву Марію. І це я ще без перебільшень сказала.
Пам’ятаю, як вона постійно бігала за ним, наче за писаною торбою. Постійно то шнурівки зав’язувала, їсти носила. Навіть сама ходила на розборки з хуліганами, якщо ті ображали її дорогоцінного Ромчика.
У підлітковому віці мені стало так соромно за поведінку брата і мами, що я старалася їх якось уникати. Особливо у школі, бо навіть однокласники знали, який Роман боягуз та матусин каблучок. Дякувати Богові, що у нас кабінети були в різних секціях.
Мама до 12-ти років Романові дмухала в суп, аби той охолонув, допомагала робити домашнє завдання та боялася вночі відпускати в магазин чи викинути сміття. Тата у нас не було, і я чудово розуміла, що він би точно припинив цей цирк та постарався виховати з Романа справжнього мужика.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
А ще мама дозволяла Романові їсти все, особливо солодощі в необмеженій кількості. Перед сном Роман міг зжерти (так, саме зжерти) цілу плитку шоколадки чи кілограм цукерок. Тому у 13 років він вже важив ого-го як багато і мама купувала йому одяг вже у дорослих магазинах. І тільки тоді, коли наша якась родичка залякала маму, що через ожиріння брат матиме серйозні проблеми, то вона дослухалася до поради і посадила Ромчика на дієту.
Для мами я була привидом. Вона згадувала про моє існування хіба тоді, якщо мала термінові справи. Типу помити посуд, винести сміття, поприбирати вдома. На щастя, мама не була вимогливою жінкою, її не цікавило моє навчання та поведінка у школі. Навіть, якщо я отримала 2, то вона хіба сухо говорила “треба виправити”.
Ви не подумайте, що я тоді виросла якоюсь гулякою чи дурненькою. Навпаки, старанно вчилася у школі, займалася на факультативах та гуртках. Мене 3 роки поспіль обирали старостою в класі, потім вже відправили у шкільне самоврядування.
У 21 рік вийшла заміж. Ні, не по “зальоту”, як може хтось подумати зараз. Просто свого чоловіка Тараса я знала ще й дитсадка, ми разом ходили в одну групу, а потім в один клас. На щастя, його мама, Інна Дмитрівна, виявилася дуже хорошою та адекватною жінкою. Вона мене тепло прийняла, одразу стала називати донечкою. Ще й другу квартиру на весілля нам подарувала.
Минуло вже 7 років, а моя мама досі трясеться над Романом. В його віці треба на побачення бігати, а не за матусину спідницю ховатися. Та і зараз братик виглядає, як тлусте молочне поросятко. Щічки такі повні, пальці сході на сардельки, виглядає вже 3-тє підборіддя. Щоразу, як приходжу в гості, то складається враження, наче Роман велику кулю проковтнув. Я на 9 місяці вагітності такого живота навіть не мала!
Так от, у суботу прийшла в гості до мами, діток привела. А вона зустрічає мене з переляканими очима, бліда, наче привида побачила:
– Мамо, що трапилося? Все добре?
– Ой, доню, Ромчик…
– Що з братом?
– Поки все добре. Але я читала новини. Боже, ну що у світі твориться?
– Мамо, я не вмію читати думки. Кажи, що таке?
– Дивилася вчора новини. Знову всіх хлопців молодих на війну забирають.
– Ну правильно, а хто Україну захищатиме?
– Та що, чоловіків мало? Я за Ромчика переживаю.
І всі пазлики в голові склалися моментально. Мама знала, що ми збираємо на нову машину (бо наша вже старенька і тісно всередині), відклали вже чималу суму.
– Я знаю, що за 5 тисяч доларів можна одну довідку купити. І тоді Ромчика у військкомат не заберуть. То буде йому відсрочка на рік.
– Ага. І таку суму ти не маєш на руках. Тому вирішила в мене попросити?
– Так. Це ж для рідного братика. Роман вже на вулицю боїться ходити, тих ТЦКшників, аби їх чорти побрали, море.
– Ні, мамо. Це вже переходить всі межі мого терпіння. Роман дорослий чоловік, а досі твоєї спідниці тримається. Ще нічого поганого не сталося
– То я тебе так виховувала? Де твоє співчуття? Нехай братик рідний на війні помирає?
Мама довго кричала, плакала, за серце вже хапалася. Я розуміла, що ця вистава тільки для того, аби мене на совість вивести.
Однак, я не ведуся на ці дешеві маніпуляції. Та й акторка з мами дуже паршива, чесно. Тому взяла дітей та пішла додому.
Ввечері мама зателефонувала до Тараса, плакала у слухавку, просила дати гроші. Не позичити, а саме дати. Ну а 5 тисяч доларів – це, на секундочку, 195 тисяч гривень. Звісно, ми вкотре їй відмовили.
Мама вже геть розум втратила через брата. Роман міг вирости нормальним чоловіком, вже давно одружитися та мати власну родину. Шкода, що мама своєю опікою йому так життя зруйнувала.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!