Нещодавно до мене у гості прийшли майбутні свати та невісточка Ліля. Знаєте, я б мала радіти та писати, яка гарна у нас зустріч минула. Однак, через 5 хвилин знайомства я зрозуміла, що нормальної родини у мого Сашка з цією Лількою не вийде.
Я старанно готувалася до зустрічі. Вимила всю квартиру так, що вона аж виблискувала. Навіть зубною щіткою терла шви на плитці у ванній, купила нові рушнички для рук. Зробила 3 салатики, запекла курочку та картоплю по-селянськи, ще й встигла пляцок “Спартак” перекласти. Чесно, я тоді цілу ніч не спала. Бо, по-перше, їсти варила, а по-друге, дуже переживала за нашу зустріч.
Ліля з такої багатої родини. Її тато якийсь депутат від сільради, а мама тримає магазинчик продуктовий, переважно, то всі товари з Європи. Приїхали до мене на такій величезній машині, тонований позашляховик. У свахи, Анни Василівни, така шуба розкішна була, як у цариці. Я таке хіба бачила у дорогих магазинах.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Видно, що моя невісточка звикла до розкоші – дорогі прикраси у неї та мами, телефони, одяг брендовий. А я була у звичайній блузі з секонд-хенду та джинсах стареньких.
Свати трішки гидували моїм столом. Певно, очікували побачити якісь лобстери, суші чи креветки, а не звичайний салат олів’є. Пані Анна хіба трошки подзьобала картоплю та випила чаю, а от пан Богдан взагалі не торкався страв.
– Ну що, я гадаю, варто поговорити про наших молодят. Як вони житимуть?
– Точно не в нас. Де таке прийнято, аби зять йшов до тещі та тестя? Він у вас що, бідний чи немічний, не може сам собі квартиру купити?
– То, напевно, депутати просто так квартири можуть купити. А ми звичайні трудяги, от. Ну тоді іпотека чи кредит. В крайньому разі, у нашому будинку на 1 поверсі моя сусідка однушку здає. Умови радянські, але можна домовитися за адекватну ціну.
– Що? Аби моя дитина жила у старих хрущівках? Ще й на оренді? Ви свій район бачили? Тут навіть наркомани та алкоголіки не житимуть!
Сваха такий кіпіш підняла, що її, певно, всі мої сусіди чули. Бачте, вона вважає мого сина поганим чоловіком, бо той не має житла.
– Ми і так пішли вам на поступки, оплачуємо ресторан за всі гостей. То ще накажете житло будувати дітям?
– А що тут такого? Батьки повинні допомагати молодій родині.
– Видно, що ви та ваш синочок звикли не все готове приходити. Так що мені тепер мало віриться, що у них велике кохання. Радше, знайшов собі наречену при грошах. Так що вибачте, нам такий бідний зять не потрібен!
Ось на такій “приємній” ноті закінчилося спілкування. Пан Богдан на прощання так голосно дверима грюкнув, у мене аж вікна затремтіли.
– Ох, сину-сину, а треба тобі така сімейка!
– Мамо, що ти накоїла? От требу було тобі починати цю розмову за житло? Не могла язик за зубами потримати?
– Синку, а хіба я щось погане сказала? Де б ви жили?
– Тут, в тебе. Я б сам назбирав гроші на нову квартиру за цей час.
– Ага, то як весілля робити – ти готовий, а житло для жінки знайти окреме не можеш? Чому саме до мене, а не до тещі? Вона ж така пані багата.
– Бо мені соромно йти до них жити. Буду напрошуватися, як жебрак?
Син на мене дуже образився та хоче, аби я зателефонувала до сватів та перепросила. Однак, хіба я винна? От що я погане сказала, поясніть, люди добрі?
Невже син взагалі через те кохання втратив розум?! Чи то Лілька його так намовила?! Я не збираюся пускати у свою квартиру молоду сімейку, бо господиня має бути одна!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!