Я зрадила чоловікові, і зараз совість не дає мені спокою. Пройшов вже рік, а я досі не можу собі цього пробачити. Що маємо, те маємо, шкода, що не можна повернути час назад. Одружилася я в 23 роки, чоловікові тоді було 29. До цього ми зустрічалися два роки, а потім він зробив мені пропозицію. Живемо разом, ніби й щасливі в шлюбі, десятирічному. Він завжди прагнув до успіху, намагався досягнути висот в кар’єрі, казав, що робить це заради мене, я дійсно вдячна йому за все це, адже ми жили разом в хорошій квартирі, здійснювали дорогі покупки.
Коли зараз аналізую свою поведінку, то розумію, що надто вимоглива до нього, мені завжди було мало і я хотіла чогось більшого. Але найголовніше – нічого у відповідь не віддавала. Мене завжди балували, батьки – заможні люди, які виконували будь-яку мою примху. Я була досить холодною людиною, приймаючи все, як належне, обов’язкове. Ніколи не висловлювала йому вдячності. Це зіграло зі мною злий жарт. Чоловік все наше життя бігав переді мною, мало не трясся. Я була для нього опорою, як він завжди говорив, стимулом іти далі і працювати. Він не смів зі мною скандалити, завжди вмів знаходити компроміс, міг заспокоїти мене, коли я розбудовувалася.
Ні, я дуже любила і люблю чоловіка досі, але, мабуть, якось недостатньо, неправильно. Адже не уявляла собі навіть, що буду одна, без нього. Зараз я розумію, що такого в мене більше не буде, на жаль, я не змогла стати гарною дружиною. Не змогла зберегти почуття тієї людини, яка робила все для мене, недодала йому любові, якої він заслуговував. Він мене дійсно розбалував до стану якоїсь божевільною королеви. На цьому тлі у мене почали з’являтися погані думки.
Потім на роботі мені почав проявляти знаки уваги один чоловік, і я піддалася. Ні, зовсім не тому, що у мене з’явилися якісь почуття. Як такого роману і не було. Був просто інтим. Я думала, що в цьому немає чогось такого вже поганого. А після тієї єдиної зустрічі зрозуміла, нарешті, що зробила. На наступний же день, коли я перебувала разом з чоловіком, стало так нестерпно, що мало тоді йому все в сльозах не розказала. Стрималася.
Місяць постійно прокручувала в голові те, що трапилося. Стало просто нестерпно. Хотілося на стінку лізти. Я бачила в живу, що відчувають люди, яких зрадили. Не хотіла такого ж для чоловіка. Що робити, я не знала. Розповісти у мене духу не вистачило. Мені здавалося, що я зможу перебороти себе сама, стати ідеальною дружиною, хотіла почати виправляти свої помилки. Коли в один вечір чоловік прийшов додому, то відразу розповів про те, що він дізнався. Тоді він лише запитав, чи правда це. Я мовчки кивнула. З тієї хвилини ми більше не розмовляли. Чомусь мені здалося, що він хоче, щоб я просто зібрала свої речі і поїхала. Так і зробила. Чоловіка не бачила два тижні, жила на своїй старій квартирі. За словами деяких спільних знайомих дізналася, що він настільки змінився, що здавалося, ніби його зсередини викручує навиворіт. Я пробувала подзвонити, але він не брав трубку. І ось через два тижні він сам несподівано прийшов. Ледве стримувався, щоб не почати кричати. Таким чоловіка за все життя я не бачила ніколи. Таке зло було тоді в його очах, що досі страшно.
Розмови не вийшло. Я розповіла все і зізналася ще раз. Були безглузді питання і мої безглузді відповіді. Кинулася до нього, почала благати, щоб він простив. А він все-таки зірвався, і я дістала від нього на горіхи. Такого в моєму житті ще не було. Я вже навіть не пручалася, бачила і відчувала в ньому неймовірну ненависть і презирство. Коли він випустив пар, він немов отямився, але нічого мені не сказав. Тільки лише схопив і сказав, що я їду з ним. Ми разом повернулися в нашу квартиру.
З того часу моє життя являє собою шматок суцільного сірого пекла. З роботи я звільнилася, чоловік зажадав. З будинку я практично не виходжу. Зі мною чоловік спілкується вкрай мало, за фактом спілкування просто немає. Йому неприємно зі мною розмовляти, всі слова на мою адресу вкрай напружені. Я ж боюся його допікати. Він і так став неймовірно грубий, після того випадку він ще два рази піднімав руку на мене, хоча начебто намагався вибачитися після цього. Він прямо говорить, що не може пересилити свою ненависть до мене. А що робити мені, я не знаю. Тепер лише ходжу навшпиньки, щоб зайвий раз не зачепити чоловіка. Опиняємося ми разом лише вночі в ліжку. В інший час все неймовірно напружено, тому він мене уникає.
Дивлячись на себе в дзеркало, розумію, що я чахну. З моїм жалюгідним здоров’ям просто не розумію, як досі не впала в депресію. Куди мені рухатися? Нікуди. Погубила і себе і чоловіка одним дурним кроком. Не знаю, що мені робити далі.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!