Я жінка ще наче й не стара, але вже дуже й дуже хвора. Та і як можна здоровим бути, коли все життя в селі живеш, працюєш безперестанку?
Доля в мене видалася нелегка. Чоловік пішов рано, лишилася я сама з трьома дітьми. А їх і годувати, і вчити треба було, і в люди виводити. Пам’ятаю, іноді по 2 години в день спала, бо з однієї роботи на іншу бігти треба було. Тоді думалось, що я дітям добро роблю. А зараз розумію, що краще б я тоді відпочивала та здоров’я берегла. Бо діти ж мої виросли невдячними навіки!
Я живу недалеко від міста, магазинів у нас тут багато, продуктів теж. Але не здужаю я вже по них ходити: що не кажіть, а вік таки бере своє. Та й по дому важко мені вже самій управлятися. То я й подзвонила дітям, аби ті між собою домовилися і хоч раз на два тижні хтось із них до мене приїжджав. Ага, так вони й послухали!
– Мамо, ти ж знаєш, що в мене роботи непочатий край. Подзвони до Тані, вона приїде, – сказав мені молодший син.
– Ма, чого ти знову починаєш? – почула я від Тані. – Віталік найстарший, то він нехай і їздить до тебе.
А до Віталіка я вже й не дзвонила. Він мій номер ще два роки тому заблокував, видно. Коли я просила мені ліки привезти.
Послухала я все це, сіла та й задумалася: а чого я за ними бігаю? Завжди я була м’яка й хороша, ніколи дітям не дорікала, не сварила їх. Виховувала так, аби вони ні біди, ні горя не знали. А про себе ж геть не думала! Мені всього 64, а лікарі кажуть, що організм у мене, як у старої баби. Хіба ж то від хорошого життя?
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Пам’ятаю, як діти тільки вирвалися в місто. Бувало, дзвонять одне поперед одного, новинами діляться, поради якої питають… Ото тоді я була справжньою мамою. А тоді нашкребла я грошей, залізла в борги, спадок свій виміняла, продала землю та й купила дітям велику квартиру в місті. Вона дісталася хлопцям. Доньці на такі хороми назбирати я вже не могла, то подарувала їй однушку.
З того дня діти наче й забули про мене. Ніхто не дзвонить, не їздить… То я й подумала: а чого я з ними панькаюсь? У мене є дві квартири в місті, які на мене записані. То що мені заважає дітей звідти вигнати, квартирантів поселити та добрі гроші мати?
Нехай воно буде жорстоко, нехай вони мене ненавидять. Але ж хіба заслужили вони на те житло? Не думаю. А от я від хорошої старості не відмовлюся.
Що думаєте, правильно я кажу?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!